РОЗДІЛ 7: Кольори прогнозу

Іван подумав, що на сьогодні навчання закінчене, але через коротку паузу перед ним зʼявився черговий напис, ніби система не вважала за потрібне давати Іванові час перевести подих.

Навчальний модуль 5. Класифікація агентів

Простір перед ним змінився майже непомітно. Шари, що ще хвилину тому накладались і ковзали, вирівнялись. Хаос не зник, але став впорядкованим, розкладеним по комірках. Місто тепер виглядало інакше: не як сукупність подій, а як жива карта. Ніби дивишся на людей з висоти пташиного польоту.

Люди світилися. Не буквально. Швидше, кожен агент мав навколо себе слабкий ореол, що визначався не емоціями і не діями, а ставленням системи до нього. Колір не пульсував і не змінювався хаотично. Він був стабільний, навіть категоричний.

«Базова класифікація»

Сірий.

Синій.

Червоний.

Іван мимоволі зосередився на сірому, тому що більшість людей у потоці мали саме його. Спокійний, рівний, майже заспокійливий відтінок, або скоріше — відсутність відтінку. Він не притягував погляд. Він не вимагав уваги.

«Агент класу N»

Система не додала пояснень одразу, ніби вважаючи це очевидним.

Сірі агенти рухались передбачувано. Їхні траєкторії легко вкладались у прогноз. Система майже мурчала від задоволення, коли на екрані залишались агенти тільки цього класу. Їй подобалось, що все відомо, зрозуміло, прогнозовано, очевидно. Випадковість мала встановлені і допустимі межі. Корекції зникали. Майбутнє сходилось. Щоразу.

Іван раптом зловив себе на дивному відчутті: сірі люди здавались… завершеними. Наче кожен із них був акуратно вписаний у загальну формулу. Але в голові виплило старе формулювання. «Сіра маса»… Чи це негативна конотація? Чи просто зручна метафора? Чому саме цей колір? Сірий як нейтральність, як тінь між світлом і темрявою, як фон, на якому видно все інше. Сірий як колір асфальту, пилу, бетону, буденності. Але й як колір мозкової речовини.

Іван раптом відчув легкий внутрішній спротив цій думці.

Сіра речовина — це про обчислення, про обробку сигналів, про мислення, про складність, сховану в простій формі. Про мільярди нейронних звʼязків, які не видно неозброєним оком, але саме вони створюють свідомість.

«Скріптезис» не робив нічого випадкового. І кольори не випадкові.

Можливо, це колір безликості, зручності, можливо — функціональності. Колір механізму, який працює так, як має працювати. Без збоїв. Без раптовостей.

Іван подивився на потік сірого світіння і відчув дивну амбівалентність. З одного боку — спокій. Передбачуваність. Відсутність загрози. З іншого — тривожну порожнечу, ніби перед ним не люди, а коректно налаштовані процеси.

Він зловив себе на несподіваній думці: а якщо ідеальний агент класу N — це не ідеальна людина, а ідеальний об’єкт?

Система тим часом продовжувала мовчки демонструвати карту. Сіре світіння текло, як рівномірна течія. Без завихрень. Без вузлів.

Іван відчув, як у ньому зʼявляється майже підсвідома потреба знайти серед них хоч одну пляму іншого кольору. Не тому, що він шукав небезпеку. А тому, що шукав підтвердження різниці.

Бо якщо всі — сірі, то що тоді означає бути людиною, а не просто агентом?

Потім він побачив синій. Його було менше. Значно менше. Але погляд сам тягнувся до цих плям, як до забороненого задоволення.

«Агенти зі статусом уточнення»

Синій не був тривожним. Він не сигналізував небезпеку. Це був колір паузи. Колір незавершеного речення.

Система збільшила одного з них. Звичайна людина. День без різких відхилень. Але в історії прогнозів — нерівність. Десь повтор не зійшовся повністю. Десь корекція затрималась довше, ніж мала б. Десь зворотна перевірка залишила зайвий хвіст невизначеності.

«Недостатньо даних для остаточної класифікації»

Іван відчув, як у ньому прокидається майже дослідницький азарт. Сині агенти були схожі на загадки, які ще не вирішили, чи вони взагалі загадки.

«Агент класу N/E»

«Потребує додаткового уваги і спостереження»

Система не поспішала. Вона могла тримати людину в синьому статусі роками. Спостерігати. Накопичувати. Перевіряти.

Втім, синій не заспокоював. Він існував десь між дозволеним і ще не забороненим. Колір глибини, в яку ще не занурились, але вже стоять на краю. Колір екранів у нічному режимі, коли очі втомлені, а думки стають чеснішими. Колір моря з висоти, коли не видно дна, але видно напрямок.

Синій — це не про відхилення, а про його потенціал.

Іван раптом зрозумів, чому цих агентів так мало. Синій вимагав терпіння. Він був дорогим. Система могла б швидше перекласти їх у сірий, розмазати нерівності статистикою, заспокоїти себе середніми значеннями. Але вона цього не робила. Вона залишала питання відкритим.

Синій був кольором сумніву, який ще не перетворився на підозру.

Кольором можливості, яка ще не стала проблемою.