РОЗДІЛ 5: Похибка

«Навчальний модуль 3. Похибки прогнозування»

Простір перед Іваном знову згорнувся. Не різко, без ефектів. Ніби система просто прибрала зайве. Зникли гілки. Зникло дерево майбутнього. Зникло саме відчуття множинності.

Залишився один-єдиний сценарій, витягнутий у пряму, тонку лінію, як нерв.

Перед Іваном з’явилась людина.

Чоловік. Близько сорока. Не молодий, але ще не той вік, коли рухи сповільнюються самі собою. Акуратно підстрижене темне волосся з першими сивими нитками на скронях. Обличчя невиразне настільки, що його можна було б не запам’ятати навіть після кількох зустрічей. Таке, яке губиться в натовпі. Очі світлі, погляд уважний, але без глибини. Погляд людини, яка звикла спостерігати, а не ставити під сумнів.

Іван відчув до нього дивну довіру.

Цей чоловік не насторожував. Не дратував. Він здавався правильним. Нормальним.

«Стандартний агент. Клас: N.»

Інтерфейс у цей момент став майже аскетичним. Жодних складних шарів, жодних графів і полів. Лише простір сцени і напівпрозорі маркери, що виникали там, де фіксувалось рішення. Мінімум кольорів. Теплі відтінки сірого і синього. Спокійна, майже медитативна палітра.

Симуляція 1

Сценарій запустився.

Ранок. Невелика кухня. Стіл із потертою поверхнею. Кружка з відбитком губної помади на краю. Не його. Жінки, яка вже пішла. Термінал вібрує поруч із тарілкою. Повідомлення з робочого чату. Коротке. Без емоцій. Про зсув зустрічі на п’ятнадцять хвилин.

Чоловік дивиться на екран. На частку секунди зупиняється. Іван бачить цей момент майже покадрово: мікропаузу, у якій могло б щось змінитись. Але не змінюється.

Він киває сам собі. Робить ковток кави. Береться за куртку.

Маркери зафіксували рішення:

– прийняти зміну;

– не відповідати;

– вийти з дому у стандартний час.

Далі — зупинка транспорту, люди, реклама на екрані, яку він не читає, але яка все одно фіксується десь у свідомості. Погляд ковзає, не чіпляючись.

Наступний вузол: на переході загоряється жовте світло. Чоловік сповільнюється. Не біжить. Не ризикує. Зупиняється. Чекає зеленого.

Потім зустріч. Кімната з білими стінами. Стіл. Ноутбуки. Кілька голосів. Чоловік слухає більше, ніж говорить. Коли говорить — коротко. По суті. Без спроб змінити напрям розмови. Ключове рішення виникає майже непомітно. Чоловік погоджується.

Маркери знову зафіксували:

– уникнення конфлікту;

– збереження статус-кво;

– мінімізація ризику.

Сценарій доходить до кінця.

Лінія згасає.

Потім — повтор.

Усе знову. Та сама кухня. Та сама кружка. Те саме повідомлення. Ті самі паузи з однаковою довжиною до частки секунди. Ті самі рішення, що виникають не як вибір, а як продовження інерції.

Іван побачив, як інтерфейс накладає ці проходи один на одного. Лінії зливались. Вони були не просто схожі — вони збігались повністю. Ні розходжень. Ні шуму.

Третій запуск.

Четвертий.

Повторюваність починала діяти гіпнотично. У цьому було щось заспокійливе, майже терапевтичне. Наче світ, який так часто здавався хаотичним, насправді був слухняний. Передбачуваний.

«Більшість агентів демонструють стабільну реакцію на ідентичні умови.»

Іван подивився на чоловіка і раптом відчув легку порожнечу. 

Симуляція 2

Простір не розширився. Він лише зсунувся, як калібрувальна сітка, що підлаштовується під нові умови.

Той самий чоловік залишився в центрі. Те саме обличчя. Та сама поза. Та сама точка часу.

Іван відчув майже фізичне дежавю.

«Зміна параметрів середовища»

Інтерфейс ожив ледь помітно. Навколо сцени з’явилися тонкі регулятори, схожі на шкали точного налаштування. Не кнопки. Не повзунки. Радше наміри, переведені в числа. Температура. Інформаційний фон. Соціальний тиск. Випадковість.

Сценарій знову запустився.

Ранок. Та сама кухня. Та сама кружка.

Але за вікном ішов сніг.

Не заметіль. Не катастрофа. Просто сніг, який лягає на асфальт і робить його слизьким. Повідомлення на терміналі те саме, але до нього додався ще один рядок. Колега пише приватно: «Можемо сьогодні жорсткіше пройтись по пропозиції, якщо ти за».

Чоловік читає. Пауза трохи довша. Іван бачить, як у параметрах зростає мікрорівень напруги. Ледь помітний пік.

Він відповідає. Коротко. «Подивимось».

Маркери зафіксували зміну: