Глава 17. Спільна недовечеря

Фанатов зібралося близько тисячі (ну так вміщував зал, може і більше прийшло), 14 репортерів, Фаіса, інші члени команди Тимура і я. 

Все банально - питання-відповідь, про плани, про дитинство, улюблений тип дівчат (сидить під боком улюблений тип, навіщо ставити подібні запитання?...), коли новий альбом тощо. Щиро дивуюся досі, як у піаніста може бути армія прихильниць 16-25 років, як?! Виявилося я нічого не знаю про свого Карімова. Він пише композиції в сучасній обробці, де соло виконує піаніно, а музика дуже навіть ритмічна і місцями дискотечна, і дуже вірусна. Кілька композицій я чула по радіо, ще тоді здивувалася унікальності звучання і такому вдалому поєднанню класики і сучасної музики. 

- Зіграєте для нас? - несміливо запитала одна з дівчаток, з розчуленням дивлячись на мого нареченого. Дивись. Милуйся. Я дозволяю.

- Сьогодні у мене немає настрою. Але наступного разу зіграю дві композиції, обіцяю. 

- А коли вийде нова серія вашого ток-шоу? - запитала наступна фанатка-дівчина. 

- Сьогодні, буде багато цікавих моментів, - не змогла промовчати я. У цьому ефірі покажуть наші поцілунки і нічні пригоди. Самій цікаво подивитися. 

- Наталю, а хто той чоловік, з яким Вас сьогодні сфотографували? Ваш таємний коханець? - підійшла до мікрофону третя. Та, що нагліша. 

- Який коханець, якщо я не заміжня? - пожартувала я, але мій гумор не оцінили. Молодь, нічого не тямить в старій добрій іронії ... - І зі мною поруч такий прекрасний чоловік, як Тимур. Це неможливо. - додала, щоб прибрати ці напружені погляди в мою сторону. Ну їх. Ще отримаю. Їх багато, я одна. Ніііі. Кумира ображати не можна. 

- А ви одружитеся? - о, четверта дівчинка. Я скромно мовчу (коли мені вигідно), чекаю відповідь від нареченого. 

- Ще рано говорити, адже ми разом всього два місяці. Час покаже, зараз нам добре і так. - розмито відповів милий. Не лізьте, дівчатка, куди вас ніхто не просить. Якщо розшифрувати послання. Правильно, як потім будемо розлучатися, якщо почнемо клястися в коханні і розповідати плани про весілля. 

Далі низка нудних і банальних питань, таке, і, нарешті, Фаіса оголошує про закриття заходу. 

- Наталю, ти зараз куди? - чуйка у людини. Бачить мене наскрізь. 

- Іду вечеряти з Іллею. Не переживай, він до мене приїде, в ресторан не підемо. - для чогось додала. Бачить Бог, мовчання - не моя сильна сторона... 

- Ні. 

- Тимуре, що означає ні? Ми ж з ним старі і добрі друзі, для чого ці сцени? Ти що ревнуєш? - я йому не дружина і довіра повинна бути, і врешті-решт, ми фіктивна пара, вірно ж? .. 

- Я з тобою. Пішли. - знову цей фірмовий погляд. Перечити не ризикнула. Ну добре, нехай повечеряє, може подобрішає. 

В машині їхали мовчки, але мовчання було таке, як затишшя перед бурею, тільки чирк сірником - і відразу вибух. 

- Алло, - звичайно ж треба подзвонити Іллі, - Ми у тебе? - блін, ще ж в машині поставила телефон на гучномовець. 

- Так, тільки я не одна буду. Зі своїм нареченим. - ніби як обіцяли не розповідати нікому про те, що парочка то ми не справжня, а я розтріпала ... Але з іншого боку, Тимур відразу зрозуміє, що Ілля в курсі ... Ой, що буде 🙈

- Навіщо? - логічно мене запитали. Не знаю. Не змогла відмовити. Таке зі мною тільки Тимур може провертати, надприродна сила впливу на мій мозок ... 

- Познайомитись хоче. 

- Навіщо? - Ілля, ну що ти такий нудний? Знаєте метод 5Why аналізу в менеджменті? Так ось, ще три «навіщо?» і дійдемо до першопричини проблеми. 

- Сам у нього спитаєш. - а я що дипломат? Чи сурдоперекладач? Я беззахисна і трепетна молода жінка, нічого не хочу вирішувати, а хочу морозиво. Або два. Або відерце. І взагалі, у мене стрес. 

- Я у тебе буду, майже доїхав, ти скоро приїдеш? - бачили б ви вираз обличчя мого попутника ... Мамочко моя дорога, хоч ти і пофігістка рідкісна, але навіть тебе вразило б. Ось вона лють ... 

- Через 15 хвилин максимум. 

- Тоді почну готувати. Цей фіктивний наречений яке м'ясо любить? - ляпнув, як корова об асфальт ... Не дивлюся на Тимура, просто не ризикую. 

- Що? - від шоку забула питання. 

- Ступінь підсмажування м'яса яка? Запитай у нього. 

- Я не вживаю м'ясо, - процідив Карімов, вперше заговоривши. 

- Оооо, так ти по гучномовці? - доперло людині ... А мені ще їхати 15 хвилин якось треба. А руки тремтять, між іншим. 

- Так. Все, вимикаюсь. Вдома поговоримо. 

- Добре, Наталі, чекаю вдома. 

Все. Труба мені. Навіть не залізна, що може поржавіти. Ні. Сталева. На віки вічні труба.

- Ти нічого не хочеш мені сказати, шановна наречено? - спокійно так заговорив Карімов, від цього ще страшніше стало ... 

- Тимуре, ми з Іллею домовилися одружитися, якщо до 32 років не зустрінемо своїх половинок. 32 є, половинок немає. Розумієш? - поглянути, як і раніше не ризикую. За кермом все таки. Ну його. 

Мовчить. І ще мовчить. І знову. 

- Може прокоментуєш? - не витримала гнітючої атмосфери в салоні машини.