Глава 12. Не горшками ліплені

- Привіт, як тобі будиночок? - сьогодні ми знімаємо нашу першу сцену-знайомство зі «спільним» будинком. Головні герої - я, Карімов і, власне, невелика дерев'яна споруда. 

- Пішли вже, - не в настрої наречений прийшов, а я дуже навіть, а що, рейтинг першої серії високий, фанати зацінили наш спільний тролінг ведучої. Життя прекрасне! 

- Вимкни зануду, включи героя-піаніста, романтичного і закоханого. Це хоч і не прямий ефір, але дублів не передбачено. 

- Не переживай. Все зроблю по вищому разряду.- впевнено сказав Тимур. І я йому вірила, бачила вже, що актор він хороший, може навіть кращий за мене. 

- Ви готові? - кричить оператор, включаючи всі периферичні камери по периметру і головну, що знімає «наш» диван. 

- Так! - одночасно вигукнули і почали працювати.

- Ух! Яка краса, Тимуре, тобі подобається? - я стрибнула на Карімова, повисла на шиї, і почала захоплюватися будиночком, як дурненька, зате з натхненням. 

- Ти не перегравай, а то наче з лісу вискочила і прямо в будиночок цей потрапила, дерев‘яненький, - на вушко прошепотів наречений і голосно промовив, - Так, дуже затишно і екологічно. Мені подобається. Проте головне, що ти поруч, - і підхопили на руки. - Пішли подивимося спальню, - ого, легше, ми тільки почали! 

- Як скажеш! - а що мені залишається говорити? Йдемо відразу в найгарячіші точки. 

Ми увійшли, точніше мене внесли, а Карімов на своїх двох, і побачили лежбище, по-іншому і не назвеш це ліжко 2,5 на 2,5 метра. 

- Нічого собі розміри! Це я тебе не знайду на такому великому ліжку, - на публіку сказав наречений.

- Так я ж завжди під боком сплю, нічого не зміниться, - з обожнюванням глянула в очі коханому. 

- Моя хороша, як же я радий, що зустрів тебе! 

- Тимуре, взаємно, дорогий! - наречений нахилився, цілуючи в шию, так, тихіше, лицаре! 

- Спускайся, спина болить тебе тримати, - майже поцілував, точніше доторкнуться губами. Що ж ти слабенький такий, лицар? Ну звичайно, голодний, напевно. 

Встала на стійку опору, обійшла лежбище, заглянула в ванну кімнату. Так. А де тут двері? ... 

- Дивись, тут у ванній немає дверей, - трохи розгублено показала, відчуваючи неоднозначні емоції. 

- І там туалет? - чоловік теж здивувався. І так на мене глянув, мовляв, кришка тобі мала, як тільки камера вимкнеться. 

- Пішли подивимося. 

На щастя ванна кімната і туалет виявилися різними приміщеннями і в туалеті двері були, і більше того, закривалися на замочок. 

Походили і позахоплювалися інтер'єром (нічого особливого, якщо чесно), дерев'яні стіни, стеля, підлога із паркету і все в бежево-коричневих тонах, але нас попросили, а нам не важко. 

- Розберіть разом валізи, - дає нам наступний наказ сценарист. 

- Мотор, почали! 

- Тимуре, покажи, що в тебе в валізі, так цікаво поглянути! - подлізла знову до Карімова близько-близько і дивлюся ніжним і люблячим поглядом. 

- Звичайно, Наташо, тільки якщо ти покажеш, що в твоїй! - наречений не відсунувся, більш того, присунувся ще ближче, практично торкаючись губами моїх губ. Божечки! Це ж так інфаркт можна заробити! Серце стукає, як шалене, пульс зашкалює, дихання збилося ... 

- Добре ... - шепочу у відповідь, намагаючись зібрати себе докупи. Суботіна, ти що? Тут як мінімум ще три людини в приміщенні! 

Наш гіпнотичний погляд очі в очі, майже поцілунок і відверте милування один одним стало найбільш обговорюваною сценою того епізоду. Якщо не брати до уваги скандалу, що закотив Карімов. 

Загалом, валіза Тимура така же ідеальна і правильна, як її власник, ну що там дивитися? Нижня білизна, сорочки, брюки, книги і особисте приладдя. Нічого особливого, втім, як і у мене - платтячка, пару кілограм косметики, туфлі, але тут його погляд упав на мої домашні речі - пеньюари і піжами. 

- Наташо, ти в цьому перед камерами ходити не будеш! - категорично сказав мій псевдо, розумієте в чому сіль, псевдо-наречений. Фіктивний тобто. Ну, несправжній. 

- Чому? - спочатку навіть розгубилася від такої вказівки. Мені давно вже ніхто нічого не забороняв, як від батьків з'їхала, так і все. Ні, ну буває, що тато там кричить і вчить життя, але то таке, послухала пів години і пішла робити так, як вважаю за потрібне. А тут зовсім інакше. 

- Я тебе в них бачив, і ми вже це обговорювали, мені не подобається твоє бажання всьому світу продемонструвати своє, безумовно, прекрасне тіло. Будь хорошою дівчинкою, заховай ці вбрання. 

- Тимуре, ну я ж тобі пояснювала, що в них нічого особливого немає. - намагалася достукатися до його здорового глузду. Куди там, роги вперед, і пішов на пролом.

- Бачив я це «нічого особливого», ось, наприклад, в цьому, - він артистичним пальцем ткнув на мій улюблений чорний пеньюар, - Ти виглядаєш дуже спокусливою і провокуючою. А в тому, - пальчик перемістився на менш популярну річ в моєму гардеробі, але красиву і вишукану, - Будеш ходити в спальні. В квартирі. Або в моєму будинку. Я все сказав. 

О-фі-гіти можна. 

Хотілося сміятися, обурюватися, лаятися і багато чого іншого. Але я, сама від себе не очікувала, клянусь, мовчки (!!!) взяла свої фатальні речі і сховала назад, показуючи всім виглядом, що згодна з його проханням-наказом.