4

– Розумний малюк, гарненько прогрійся! Гей, дивися під ноги! На! – У спину Міка врізався влучно кинутий ліхтарик. – Не хочу отримати падаль. Я не маю морозилки.

Мік підняв ліхтар, бо попереду чекало низьке гарчання і ледве вловимий стогін, а за ними – бурчання велетня, що міг виявитися дивом вцілілим механізмом. Раптом вдасться знайти йому застосування?

Удар у гомілку став несподіванкою. Хіба харходо здатні рухатися так швидко з вантажем на спині? Їхні головні характеристики – живучість і наполегливість, що дають змогу взяти жертву якщо не силою, то зморою.

Падаючи на коліна, Мік навмання відмахнувся, але без замаху удар вийшов слабким, не завдав ворогові помітної шкоди. Наступної миті залізяку вирвало з пальців, і вона просвистіла в повітрі, відлітаючи геть.

– Я втомився. Граймося повільніше, малий.

Лезо пропороло низ штанини і ковзнуло навскіс по заднику кеда, тому що Мік не сидів на місці. Він підхопився, сам не знаючи, звідки взялася спритність, і кинувся на супротивника, всією своєю вагою навалився на шланги, що з'єднували балони життєзабезпечення із шоломом.

Як не дивно, вони вискочили з роз'ємів, перш ніж харходо знову махнув клинком. Схоже, теж мотлох… Стиснене повітря з високою концентрацією вуглекислого газу (оптимальною для системи Кві) почало виходити з гучним шипінням, і змах перетворився на безладне розмахування кінцівками.

Ворог явно цінував своє життя більше за здобич. Він повернув зброю у візерункові піхви і зайнявся власним порятунком.

Міку дуже хотілося накинутись на інопланетну тварюку, але він розумів, що навіть зараз сили нерівні. У шоломі достатньо газу, щоб харходо протримався кілька хвилин. За цей час він або відновить з'єднання з балонами, або проломить голову кільком людям.

Харходо сильні та витривалі. Вони були б ідеальними вбивцями, якби інстинкт не змушував їх коритися поклику предків і перетворювати полювання чи то на ритуал, чи на забаву. В цьому їхня слабкість.

Ну і в тому, що під час затримання в дев'яти випадках із десяти у когось із поліцейських здають нерви і він просмажує прибульця з Кві із плазмомета. Іноді з'ясовується, що дарма. І серед харходо є звичайні хлопці. Мік про таких не чув (не рахуючи політиків та громадських діячів, але тим і належить розказувати в камеру про добре і вічне), проте оскільки їх не відстрілюють поголовно, логічно припустити, що не кровожерливі харходо десь таки існують.

– Тобі кінець. Гру закінчено, малий!

Та нізащо! Промінь ліхтарика щойно вихопив із темряви маленький одномісний флаєр, майже прихований за купою гілок та сміття, причому не розбитий і з робочим двигуном. Його панель приладів слабо світилася. Досить хвилини, щоб піднятися в повітря! Там же не блокування – одна назва. Його і зламувати не треба. Достатньо вибрати пункт «Екстрена евакуація», і автопілот зреагує миттю, попрямує прямісінько до найближчої лікарні.

Наче з-під ніг долинув виразний стогін, і Мік остовпів, відчуваючи, як руйнується ідеальний план.

Промінь потрапив під низько нависле листя, зупинився на яскраво-рожевих кросівках, намацав білі шкарпетки з сердечками, вузькі штани в горизонтальну смужку, блідо-блакитний светр, чорну куртку зі стразами на рукавах… І світле волосся. Притиснуті до грудей руки із кумедним манікюром. Обличчя, залите кров'ю і заляпане брудом більше, ніж весь одяг разом узятий.

«Вона не старша за мене!» – вразився Мік, оглядаючись на харходо.

Той ще порався із балонами. Схоже, виправити пошкодження було важче, ніж здавалося на перший погляд.

– Не наступи на котика! – скрикнула дівчина і прикрила очі долонею. – Там котик!

«При тямі», – зрадів Мік.

Але права нога точно зламана, кістка випирає неприродно, це видно й крізь штанину. Кровотечі немає, хоча і без цього досить моторошно. Ще й з головою біда… Які тут «котики»? На цьому сміттєзвалищі й таргани не виживуть.

– Ти нормальний? – тривожно запитала дівчина.

– Більш-менш, – чесно відповів Мік. – А ти?

– Котик! Ти наступиш йому на хвіст!

Роздвоєний язик обвив гомілку і смикнув з несподіваною силою. Мік приземлився на спину і здригнувся від верескливого сміху харходо.

– Ця гидота хотіла тебе захистити, а ти прогнав її! Тепер пожинай, що посіяв! А коли воно з тобою закінчить, я гарненько повечеряю, малий. Тебе теж запрошено, ха-ха!

«У системі Кві не знають, що таке сміх», – відсторонено подумав Мік і сіпнувся, коли дівчина, скрикнувши від болю, дотяглася до нього, схопила за куртку і сяк-так притягла ближче до себе.

– Не можна, Котику! – наказала, ковтаючи сльози. – Фу! Не можна! Це свій! Тобто наш! Як папужка! Охороняй!

Ліхтарик відкотився, підсвітив незвичайну тварюку. Вона була схожа на довгоногого крокодила без очей, зате з пащею, що могла б ощасливити будь-якого стоматолога.

– Він ще маленький, – довірливо сказала дівчина. – Я підібрала його кілька місяців тому на міському сміттєзвалищі. Хтось викинув такого гарнюнього карапузика… Це рампі, далекий родич шипоголових білок із Нтарі-Дато. Не бійся, поки він поряд, той псих не підійде. Я Ксю, до речі. І я зараз знову відключусь, а ти не смій відходити від Котика, бо той псих тебе уб'є.