3

Ліхтарик знову ввімкнувся. Цього разу промінь не зник – інтенсивно світив прямо в очі. За ореолом світла вгадувалась гуманоїдна постать. Вона сопіла, але рухалася напрочуд тихо, в порівнянні з Міком навіть беззвучно. Сміття під її ногами не совалося, бляшанки не зминалися, пакети не шаруділи як божевільні. Зате там, куди помчала тварина, заворушилося щось повільне і велике.

– Привіт, малий, – оманливо ласкаво вимовив чоловік із ліхтариком. – Вітаю, ти знайшов мене. Ну що, пограємось?

Мік і не намагався дістати планшет, щоби викликати поліцію. Раніше він не хотів привертати увагу світлом екрану чи голосовою командою, а тепер розумів, що не встигне й скрикнути.

«Сміттєва людина» наближалася надто швидко. Ліхтарик розгойдувався в такт її крокам і часом вихоплював із темряви жахливі речі. Клинок, наприклад. Короткий та чистий, але останнє – заслуга дощу. Хіба хтось нормальний ходить із оголеною зброєю та добрими намірами? Мік таких не бачив навіть у кіно.

– Наклав повні штани, карапузику? Ходи до татка! Ну!

Мік обережно зробив кілька кроків убік, стежачи за напрямом вітру, а коли супротивник наблизився на відстань витягнутої руки і трохи відвів промінь убік, даючи змогу себе роздивитися, випустив йому в обличчя струмінь перцево-оніксідрольної суміші.

Ліхтарик упав. Мік сам не усвідомив, як підібрав його і посвітив на чоловіка зі звалища. Той мав вирубитися вмить, але лише зупинився, притиснув руки до обличчя, почав терти пальцями очі й підвивати.

Тобто щупальцями. І не очі, а щиток шолома, підключеного до автономної системи життєзабезпечення, що виднілася за спиною гуманоїда. Агресор не вив від болю – схожий звук видавали присоски, витираючи надміцний пластик.

«Харходо, розумна форма життя із системи Кві, Кодекс про невживання в їжу інших розумних форм життя прийнято лише два роки тому ціною п’ятдесятирічної громадянської війни», – спливла в пам'яті інформація, що не додала жодної краплі бадьорості.

– Люди… Вам сьогодні весело… Велика вечірка, гори їжі, соковиті самки… І я хочу повеселитися, малий.

Спрей пошкодив динаміки, голос інопланетної тварюки звучав пискляво і уривчасто, але Міку було не до сміху. Харходо законослухняний лише тоді, коли на нього спрямовано зброю, інших варіантів світ не знав.

– Ти живучіший, ніж мій денний улов. Сподіваюся, ти ще й смачний. З гіпердвигунами зовсім біда, шлях додому буде довгим, а я люблю м'ясце під пивце.

Незважаючи на помітну награність фраз, Мік ні на мить не засумнівався у щирості супротивника. Мова харходо примітивна, дає змогу спілкуватися на рівні «я ти убити зжерти забути», проте мовні транслятори старих моделей прикрашали переклад, додавали йому людяності для кращого сприйняття в цивілізованих світах. Це багатьох ввело в оману, тож сучасні програми не вигадують зайвого. Харходо, що вийшли на полювання, такі нововведення не влаштовують, тому вони користуються неліцензійним софтом. Іноді він навіть якісніший за офіційний.

– Не на того напав, каракатице, – знайшов у собі сили пирхнути Мік. – Знав би ти, з ким зв'язався, миттю втік би у свою черепашку під щупальце матусі!

– Мама завжди казала, що жертва повинна сама чистити свої нутрощі, – просвистів харходо і замахнувся широким лезом.

«Настав час випустити на волю мій темний бік», – вирішив Мік, несподівано заспокоюючись.

Це завжди спрацьовувало. Інстинкт самозбереження ніколи не підводив. Треба забути про контроль, віддатися первісним поривам, і…

Мік відсахнувся в останню мить. Дива не сталося! Клинок розрізав куртку, неглибоко полоснув біцепс, а рятівне божевілля ніби й не збиралося захоплювати розум і підказувати способи знищення противника.

Сміття роз'їхалося під ногами, і Мік стрімголов покотився до стежки. Зупинився біля розбитого флаєра і перевернутого візка. Між головою та диском колеса було менше сантиметра!

Тіло зреагувало швидше за думки. Мік зашарив у розсипі залізяк, вишукуючи щось схоже на зброю, і за звичкою намацав у купі мотлоху розбитий планшет. Дівчачий. Рожевий і зі стразами. Старий, але не брудний. Поруч лежав новий навушник.

– Не валяйся в грязюці, малий, ти забрудниш мою кухню. Ходи-но сюди, я швидко переб'ю тобі сухожилля і підемо грітися.

Мік випустив ліхтарик, схопив перший-ліпший обрізок труби обома руками і вдарив, орієнтуючись на звук. Потрапив у щось тверде, що тріснуло із хрускотом, і, не витрачаючи дорогоцінні миті на оглядини супротивника, побіг туди, куди помчала генномодифікована тварина.

Харходо не розуміють сенсу домашніх улюбленців. Для них живе означає їжу. Те страхіття явно належить комусь іншому. Непогано б нацькувати його на інопланетянина і забратися подалі, не з'ясовуючи, хто переможе.