7. На лінії трусиків

Гнат

Я повертаюся додому раніше, ніж планував, і мало не перечіплююся у власній вітальні об дитину.

Дитина у моєму домі. Знову. Як до цього звикнути?

Вона, піднявши голову догори, дивиться на мене великими сірими очима. Очі зовсім як у мами.

Ганнуся? Здається, Лада так називала малу.

Мене ніколи не зворушували дрібні діти, але ця дівчинка раптом лякається, біжить геть до пані Нелі, і мені стає тоскно. Наче ж нічого поганого їй не зробив.

Коли піднімаюся сходами на другий поверх, чую позаду тихе хлюпання: “Поганий дядя, поганий”.

Чорт, а це навіть злить! Я поперся в лікарню посеред ночі, щоб забрати дитину, знайшов їй няньку, тримаю тут їх з Ладою у безпеці і годую, але я поганий дядя.

Мені треба у спокої уважно почитати одні документи в кабінеті, але раз у раз відволікають сміх і крики з першого поверху, де грається мала.

Не витримавши, спускаються на сходовий майданчик між поверхами, хочу гукнути, щоб бавилися тихіше. І що бачу? Дівчинка сміється, намотуючи кола навколо дивана, і тримає в руках потріпане біле ведмежа. Біля журнального столика лежить невелика купка іграшок — може п’ять чи шість звіряток. Це всі іграшки, які у неї є? Хіба не замало для такої дитини? Напевно, Лада не всі іграшки забрала з дому. Одразу згадуються дитячі кімнати моїх племінників. Востаннє, коли був у сестер в Канаді, їхні діти губилися серед іграшок у своїх спальнях.

Я повертаюся в кабінет, так і не зробивши зауваження щодо вересків.

І так ще тричі. Виходжу, щоб щось сказати, але дивлюся зі сходового майданчика на дитину, і слова забуваються. Повертаюся до себе ні з чим.

Жека надсилає мені фото з Ладиної зустрічі, і ось тут стає по-справжньому цікаво. Навіщо їй зустрічатися з Надею? Чи то пак, Надін. Це стерво знову хоче підібратися до мене і вирішила подружитися з Ладою? Може, й справді допомагає їй з роботою, щоб піддобритися.

Якби мені не було потрібне сприяння Вась-Вася, я б суворо заборонив Ладі навіть дивиться в бік Наді, не те, що приятелювати. А так трохи потерплю.

От тільки з зустрічі вона повертається якоюсь… розгубленою. Не піднімає на мене очей. Напевно, знає тепер, як ми з Надею пов’язані.

Начхати. Не час думати про дурниці. У мене зараз два завдання. Перше — знайти Бондарчука. Гроші, які він мені заборгував, можуть стати в пригоді у розв’язанні питання забудови. Друге — це саме питання забудови і його владнання з Вась-Васем.

Зранку в день вечірки від нього приходить повідомлення про те, що все в силі. І уточнення: “Візьми плавки, покупаємось в нашому новому басейні”.

Чув, що він відгрохав собі новий маєток розмірами, як палац. Не здивуюсь, якщо там, крім басейну, ще є зоопарк і каплиця. Люди такого сорту люблять пафос у всій його багатогранності.

— Купальника маєш? — запитую я Ладу, коли вона спускається в кухню готувати снідаток.

— Ні.

— Поїдеш і купиш. Щось сексуальне, відверте. Якомога менше тканини.

Вона вперше після зустрічі з Надін піднімає на мене очі.

— Для чого?

— Хвалитимусь своєю лялечкою, для чого ж іще.

Її погляд якийсь незрозумілий, чи то ображений, чи то насторожений.

— А якщо я потворна в купальнику?

— У напівпрозорій нічній сорочці ти була сексуальною, не думаю, що матимеш гірший вигляд більш оголеною.

— Навіщо взагалі купальник? Ми ж поїдемо до…

— Жека завезе тебе у торговий центр і все купить. Зайдіть ще в дитячий магазин і купіть іграшок твоїй малій.

Я збираюся йти геть, але вона хапає мене за руку. Стискає моє зап'ястя пальцями обох рук, тримає сильно, наскільки може.

— Ти захотів погратися в благодійника? Чи гроші, які ти витратиш на нас, мені теж треба відробити?

— Ні одне, ні інше. Якщо я щось роблю, значить, це мені потрібно й вигідно. Не хочу, щоб твоя дитина носилася по всьому будинку і верещала, тому купи їй іграшки, хай сидить грається.

Пальці на моєму зап'ясті м'якшають, а тоді й зовсім відпускають. Лада знову потуплює погляд, має присоромлений вигляд.

— Зрозуміла. Вибач. Але не можу обіцяти. Це так не працює. Маленькі діти бігають і кричать, це нормально.

Передбачаю, що зараз вона заведе стару пісню про те, щоб відпустив їх додому. Тому розвертаюся і йду геть, наостанок кидаю:

— Заїду по тебе о сьомій, будь у сукні. Купальник спакуй з собою.

Лада

Я слухаюся Гната лише частково — купую роздільний червоний купальник з максимально відвертим бюстгальтером на зав'язках і з високими трусиками-кюлотами, які добряче прикривають живіт.

В іграшковому магазині мені не хочеться витрачати багато грошей, бо є підозри, що все-таки доведеться їх відробляти. Але побачивши, що я не кваплюся щось вибирати, Жека збирає з полиць гору перших-ліпших іграшок і несе на касу.

Решту дня я проводжу в очікуванні і в ваганнях. Сьогодні ввечері буде нагода поговорити з Надін і попросити її допомоги.

Я ще вагаюся, але поруч все одно немає іншої людини, яка могла б мені зарадити. Не хочу й не можу далі залишатися біля Гната й дозволяти йому поводитися зі мною як йому заманеться. Ніколи не знаєш, чого очікувати від такого чоловіка. Мені потрібно звільнитися від нього і втекти подалі, заховатися десь, де б не знайшов. Вірю, що Надін з її грошима, зв'язками і ненавистю до колишнього зможе мені допомогти, інакше не пропонувала б допомогу.

Гнат заїжджає по мене рівно о сьомій, хвилина в хвилину. Перед тим, як вийти і сісти і авто, я цілую Ганнусю в лобик і розповідаю пані Нелі, як швидко вкласти спати мою малечу.

Ми їдемо зовсім незнайомими мені дорогами, не повертаємо в бік міста, а прямуємо в протилежному напрямку. Розумію, де ми опинилися, коли в полі зору з'являються не просто маєтки, а справжнісінькі замки, загороджені двометровими мурами. Ясно, елітне селище для найбагатших.

— Чому ви з Бондарчуком не одружилися? — ні сіло ні впало запитує Гнат. — Він не хотів?