6. Союзниця?

Лада

Я не будую ілюзій щодо того, що Гнат подобрішав. У лікарню завіз, зустрітися з Надін дозволив… Ймовірно, це було раптове потьмарення. Або ж йому байдуже, що я роблю, доки я тут, в його владі і під його контролем.

Звісно, він не знає, що зустрічаюся саме з Надін і, можливо, не погладить мене по голові, коли дізнається, але про це я подумаю пізніше.

Важливіше питаня — з ким залишити Ганнусю, якщо вже брати з собою не дозволив. Міркую над цим пів дня, а виявляється, що все вже вирішено. І рішення зветься “пані Неля” — жінка років сорока з рівними і суворими, схожими на крила літака-винищувача, бровами.

Гнат найняв її нянею, щоб пильнувала Ганнусю, коли нам з ним десь треба буде йти. З одного боку, зручно, а з іншого я не можу подолати відчуття піднуджування від всієї цієї ситуації. Наче нічого поганого ще не зробила, а почуваюся утриманкою, пристосуванкою. Наче й він не дивиться на мене як на жінку, не клеїться, не домагається, а мені паршиво від одного усвідомлення, що як захоче — покористується і розчавить мене одним пальцем.

Тому я повинна знайти спосіб вибратися з його лап.

З цим наміром і йду на зустріч з Надін.

Євген мене “пасе” постійно. Він залишається сидіти в авто, коли ми з нею влаштовуємося на відкритій терасі ресторану навпроти.

— Привіт, маєш гарний вигляд! — вона хвалить мене, а тоді розціловує в обидві щоки, як давню подругу.

— Дякую, навзаєм.

На ній темні окуляри, бірюзова атласна блуза і легкі білі штани-кюлоти. На столику показово лежить маленька синя сумочка з емблемою бренду, яка натякає на ціну в кілька тисяч доларів.

— Я собі замовила новий коктейль з меню, офіціантка порадила. Приємний смак.

Надін знімає окуляри, нахиляється і в підтвердження своїх слів показово муркоче, надпиваючи рожево-помаранчевий напій. Її великі вії ховають від мене погляд, який би хотіла розгледіти. Мені цікаво, для чого вона запропонувала цю зустріч. Не вірю, що просто так.

Собі замовляю такий самий коктейль, тільки безалкогольний, і лише коли офіціантка його приносить, я нарешті наважуюся почати пряму розмову:

— Ти хотіла про щось зі мною поговорити?

— Та ні, просто подумала, що у нас знайдуться спільні теми, — вона усміхається, дивиться прямо. — Як-не-як, моделі, колеги по агентству, Гнат…

— Гнат?

Відчуття на вечірці мене не підвели — Надін і Гната справді пов’язує щось серйозне.

— Він не розповідав про мене?... Хоча не дивно. Тут нічим пишатися.

Надін повертає голову у профіль до мене. На її обличчі більше ні тіні усмішки. Дивиться в бік вулиці, ніби там раптово щось її зацікавило, кліпає очима часто. Що це? Сльози?

— А знаєш, це правда, ти маєш рацію. Я не просто так покликала тебе на розмову. Я хотіла попередити.

Коли вона знову дивиться на мене, погляд здається таким серйозним і стурбованим, що у моєму сонячному сплетінні важкою грудкою залягає погане передчуття.

— Про що попередити?

— Будь з ним обачною. Дуже. Він… Навряд чи ти вже встигла зрозуміти, яка він страшна людина.

— Я розумію, що він непростий. З такими чоловіками треба бути обережною, — я кажу повільно, спостерігаючи за реакцією Надін.

— Звісно. Твій попередній тебе ж покинув і злиняв, так?

— Звідки ти знаєш?

Вона навіщось дізнавалася про мене!.. А отже, не з чистого безкорисливого бажання захотіла поговорити. Тут щось інше. Щось пов’язане з Гнатом. Мені треба дізнатися і використати це на свою користь. 

— Не дивуйся, я трохи про тебе розпитала. На вечірці було кілька дівчат, які тебе знають. Вони й розказали, що ти кілька років жила з чоловіком, а нещодавно він кудись зник, залишивши борги.

— Це правда.

— Ти залишилася зовсім сама, з дитиною, й тому клюнула на Гната?

— А про дитину звідки тобі відомо?

Я насторожуюсь, бо ніколи публічно не розповідала про Ганнусю, у соцмережах її не світила, та й Ілля не тріпав язиком. Під час вагітності я взагалі не виходила на люди з Іллею. Ми берегли своє приватне життя від сторонніх очей.

— Так на вечірці й почула.

Брехня. Чутки могли поширитися, але мені погано віриться у пояснення Надін.

— Але ти проміняла шило на мило, — продовжує вона. — Гнат, звісно, вміє поводитись з грішми, а от з жінками — ні.

Мене починають злити її порожні натяки. Хай я йому не довіряю і нічого доброго від нього не чекаю, але те, що він не монстр, вже встигла помітити.

Тільки це моє переконання швидко тане, коли чую:

— Тобі може здатися, що я вигадую. Але, знаєш, ні. Такого не вигадаєш. Коли чоловік виставляє тебе на вулицю разом з вашою дитиною, якій і трьох тижнів не виповнилось, такого не вигадаєш!

В очах Надін — сльози. А в мене у грудях — наче гостра скалка застрягла, уламок скла абощо, і болить. Це не розчарування у ньому, ні. Це співчуття мами іншій мамі.

— У тебе з ним є дитина?.. Ви були одружені?

Надін сумно гмикає, відпиває коктейлю і, прочистивши горло, відповідає:

— Є. Але ми так і не одружилися. У мене з перших днів була загроза переривання вагітності, страшний токсикоз, і Гнат… Гнат сказав, що одружимось тоді, коли народжу здорову дитину. Мовляв, всяке може бути, раптом дитина не народиться?

Вона ставить лікті на стіл і, схиливши голову, ховає обличчя в долонях. З її грудей вириваються такі гучні ридання, що на нас починають озиратися люди з-за сусідніх столиків.

— Чому? Чому він так вчинив? — я запитую, коли Надін перестає плакати. — Як міг вигнати тебе з дитиною?

— Бо він покидьок. Ось і вся причина. Йому не потрібні були ні я, ні дитина... Можливо, ще його батько доклав до цього руку. Ніколи я йому не подобалась.

— А батько Гната…

— Не чула про нього? Він був директором одного держпідприємства. Здається, помер кілька років тому… Кажуть, про покійників або добре, або ніяк, але про нього нічого доброго сказати не можу. Зарозумілий, жорстокий тип, якому не подобалося, що син зустрічається з простою дівчиною з небагатої сім'ї.