Розділ 7. Знайомство. Дубль два

Єля

Лише гра…

Все вірно, все логічно. Саме так і має бути.

Тільки якого біса у мене серце з грудей вискакує, тремтять коліна та темніє в очах?

— Так, — глухо ковтаю слину, що стала надто в'язкою. — Жодних зобов'язань, просто маленька вистава.

Макс киває та робить крок назад.

Дуже вчасно, тому що в цей момент Маша влітає у двері, притискаючи до грудей темно-синій щоденник.

— Ось! — радісно вручає вона Максу блокнот. — Знайшла.

Макс з незворушним виглядом бере свій щоденник, розкриває його та починає в черговий раз реготати.

— Що? — ображено надує губки Маша. — Тобі не подобається?

— Ні-ні, — поспішно махає Макс рукою у відповідь. — Все просто чудово. Просто дещо несподівано.

— Я старалася, — ображено скидає носик Маша й демонстративно тупотить до холодильника.

— Здається, нам не залишили вибору, — продовжує тим часом сміятися Макс і повертає щоденник так, щоб я бачила його розворот. А там…

Звичайно, можна було умовити себе, що це просто два їжачка з нестандартним набором кінцівок, що злиплися один з одним. Проте внутрішнє чуття надто сильно кричало, що це не так. Тим більше, що очі одного з «їжачків» підозріло точно зображали мій внутрішній панічний стан. Та й голочки-волосся занадто показово стояли дибки.

До того моменту як Маша, хрускаючи шоколадкою, повертається за стіл, Макс нарешті перестає сміятися і старанно намагається надати обличчю серйозного виразу.

— Отже, план, — чоловік із важливим виглядом дістає ручку та вдає, що готовий писати. — Ти ж пам'ятаєш, що ми домовилися, що все по-справжньому? — Маша киває, і Макс продовжує: — То з чого все починається?

— З мене, — знову гордо складає ручки на грудях малеча.

— Обожнюю жіночу логіку, — приречено вимовляє Макс, за що мені відразу хочеться його чимось стукнути.

Зрештою, Маша ще зовсім дитина. Чого він від неї домагається?

Але висловити своє обурення я не встигаю, тому що Макс відразу продовжує:

— Звичайно, з тебе, Машко, — усміхається він. — Але нагадаю, ти сама хотіла, щоб було по-справжньому. Тож думай. З чого все починається?

Маша смішно морщить носик і скукожується, але не відступає й зосереджено думає.

А до мене нарешті доходить. Макс не прагне її якось зачепити й не насміхається з нещасної, але дуже вередливої ​​дитини.

Він просто тягне час.

Хоче, щоб їй набридло ходити навкруги й вона або кинула свою витівку, або попросила його про допомогу. В обох випадках він вигравав.

Але Маша, всупереч віку, виявляється не такою простою.

П'ять хвилин зосередженого пихтіння, і малеча знову зривається на біг. А ще за п'ять хвилин повертається, чи не по підлозі тягнучи величезний фотоальбом.

— Ось, — намагається вона затягнути альбом на стіл, — тато казав, що тут найважливіші моменти. Він мені показував, коли мама розлучатися хотіла. Мама це побачила й розлучатися передумала.

Ну й подробиці сімейного життя, ахаю я про себе. Втім, із характером Маргарити це й не дивно. Дивно, що дитина так просто про це говорить.

З іншого боку, що я хочу від сім'ї, де малечу залишають на няньку, щоб вона «не заважала миритися».

— Так, — Маші нарешті вдається затягнути альбом на стіл, і вона починає його гортати. Знаходить фото себе в пологовому конверті та тикає пальчиком. — Це я народилася. І тато цілував маму.

Дивлюсь на фото й хочу побитися головою об стіну. Бо на ній справді змальований момент, коли Маргарита цілується зі своїм чоловіком.

І не причепишся ж.

Але Макс, хитро посміхнувшись, перегортає сторінку назад.

— Ем ... — кашляє він, уткнувшись у фото, де Машині батьки знов цілуються.

На цій фотографії Маргарита вагітна, й Машин батько дуже зворушливо обіймає її живіт.

— Трохи далі, — спішно вимовляє Макс і перевертає відразу кілька сторінок.

Нові фотографії.

Тут Маргарита та її чоловік помітно молодші. Погляди в обох безтурботні, сповнені веселощів та радощів. А ще вони не дивляться один на одного й між ними знаходиться безліч інших людей.

— Ну, — примружується Макс, — знаєш, що то за фотографія? З чого все-таки все почалося?

Маша закушує губку й безпорадно дивиться на Макса.

А Макс тим часом загадково мовчить. І чекає.

Маля з надією дивиться на мене, але я лише розводжу руками.

Мені так хочеться допомогти їй, підказати, але я гадки не маю, чого Макс хоче добитися від неї. І навіть приблизно не знаю, що то за фотографія.

— Не знаю, — нарешті зітхає Машунька.

Здається, вона ось-ось розплачеться, але Макс знову дивує мене.