РОЗДІЛ 4

Привівши в порядок себе і квартиру у якій жила,  Соля стала чекати на Мстислава. Цей вечір обіцяє бути незабутнім для неї. Опинитися в оточенні успішних та багатих людей, які вивчатимуть її як цікавий експонат. Під мікроскопом. Таке цікаве й старовинне ім'я в нього. Ще й прізвище козацьке. А погляд реально гіпнотизує. Хочеться втопитися в тих очах назавжди. Забути про все на світі. Торкатися його знову і знову. Цілувати губи і шию. Спускатися вниз, доки не дійде до заповітної мрії. До знемоги. До відчуття дикої первісної пристрасті. Поки він її не візьме. Поки не увійде в неї повністю. Навіть якщо це швидко закінчиться. 

Невже її найзаповітніша мрія ставатиме реальністю? Її реальністю. Цей чоловік змушував серце битися швидше. Те, від чого вона так довго втікала вривалося в життя. Справжнє кохання. Омріяне й вистраждане. 

Хвилювання почало зростати ближче до вечора. Жінка не знаходила собі місця, намагаючись розібратися у власних думках. Постійно поправляла зачіску і хрустіла пальцями. Це мав бути її перший вихід у світ багатих і знаменитих. 

Несподівано задзвонив її мобільний. 

• Соломіє, ви вдома? Я вже під вашим будинком.
• Вже спускаюсь. - мовила жінка, збігаючи сходами вниз. Мстислав стояв біля дверей, тримаючи в одній руці букет тюльпанів, а в іншій - пакет.
• Соломіє, це вам.
• Дякую, Мстиславе. Заходьте під'їзд. Зараз вас чаєм або кавою пригощу.
• Не відмовлюся від кави. - промовив він , заходячи в квартиру. Вона була обставлена просто й зі смаком. Переважати пастельні кольори. Це припало до душі. Все таки  він не помилився з вибором компаньйонки. Соля починала йому подобатися. Душу повільно огортає затишок. Те, що завжди хотів отримати. Цей грізний на перший погляд чоловік хотів створити власну сім'ю. Хотів бути м'яким мов іграшковий ведмедик, який подарували в дитинстві.

Голос Солі вивів його з задуми. Зайшовши в кухню він сів за стіл, вкритого в'язаною скатертиною молочного кольору, на якому стояла запашна кава у філіжанках ( чашках) і фрукти. 

• У вас хороший смак. Я зараз не тільки про каву.
• Дякую. Це батьки привчили мене до цього. Шкода, тільки, що загинули в ДТП три з половиною роки тому. Як бачите я здатна сама про себе піклуватися. Головне роботу мати.
• Вибачте,  я не знав про це. Прийміть мої співчуття. Не можу уявити, що ви пережили.
• Дякую. Вам не потрібно це розуміти. В кожного своя рана на серці, яку неможливо залікувати. Пийте каву.
• Візьміть це вам. Сподіваюсь, що вгадав з розміром.- мовив він,подаючи їй пакет. В ньому була коктельна сукня. Перепросивши вона пішла в кімнату переодягнутися. Мстислав неквапливо попивав каву, роздивлючись картину на стіні. Якщо пам'ять йому не зраджує це репродукція картини Рене Маґріта , на якій зображено закоханих. Обличчя в них закриті тканиною. Саме так.

Нарешті Соломія з'явилася на кухні. Мстиславу відібрало мову. Він не міг повірити власним очам - перед ним стояла справжня королева. Сукня злегка підкреслювала талію, а чорні босоніжки на платформі додавали стрункості її ніжкам. А погляд сірих очей зводив з розуму. Він підвівся і подавши руку повів в коридор.

• Що ж тепер можна вирушати. Готова?
• Звісно.