Глава 15

На щастя, до замку дісталися без пригод. Біля високого муру їх одразу зустріли сторожові та пропустили всередину. Сторожовий зачинив ворота:
— Вас скрізь шукають. Один з адептів бачив, як вас затягнуло в портал. Яке щастя, що ви не постраждали

Роуен зістрибнув з коня та гнівно насупив брови:
— Вчора на нас напали піщаники. На території замку, у саду із засохлими деревами та піском замість ґрунту. Як так вийшло, що піщаники проникли на територію замку, а ви про це і словом не обмовилися?
— Для нас це загадка, — інший сторожовий стиснув плечима, — ще вранці сад квітнув у зелені. Магічний бар'єр замку не пошкоджений. Невідомо як піщаники проникли на територію. Можете не хвилюватися, вони знищені й вам нічого не загрожує.
Роуен простягнув руку Ебігейл. Вона схопила його долоню й зістрибнула з коня. Його дотик дарував шкірі приємне тепло, з яким не хотілося прощатися. Веліла б завжди тримати Роуена за руку, проте він забрав долоню та поправив світлі коси:
— Як Берк?
— Живий. Цілитель його оглянув та полікував. Він повністю здоровий. Відправився з адептами на вилазку.
Ебігейл полегшено зітхнула. Їй не хотілося, щоб ректор постраждав. Роуен домовився зі сторожовим Метью про повернення коней. Пообіцявши все тримати у таємниці, хлопець одразу вирушив до Лошпира.
Їх провели до їдальні. Гаряча ситна їжа втамувала голод. Незабаром повернулися адепти та командир Дармід. Адепти вишикувалися на плацу перед замком. Командир підбивав підсумки дня, аналізував дії адептів під час битви з піщаниками та вказував на помилки. Роуен та Ебігейл вийшли із замку. Стали трішки збоку, мовчки спостерігаючи за цим дійством.
Берк повернув голову та побачив їх. На його обличчі з’явилася усмішка. Він швидкою ходою наближався до них, не дотримуючись жодних правил, перебив командира:
— Ебігейл! Я дуже радий, що ти не постраждала.
Ректор безцеремонно згріб її у свої обійми. Для дівчини це стало повною несподіванкою. Не думала, що Берк поводитиметься так у всіх на очах. Вона заклякла на місці та не ворушилася. Роуен схопив чоловіка за плече. Відтягнув від Ебігейл, позбавляючи її від неприємних дотиків:
— А мене ти не радий бачити?
— Радий, — Берк потиснув руку Роуену. Скривившись, він виказав свою нещирість, — але за Ебігел я хвилювався більше. Ти у нас досвідчений маг, але чомусь, коли напав піщаник, жодного разу його не шваркнув. Злякався?
Очі Берка зловтішно блиснули. Роуен стиснув губи й здавалося ледь стримував гнів. З викликом дивився ректору в очі, наче готувався кинутися на нього у будь-яку мить:
— Я ніколи не був боягузом і ти це знаєш. Не шваркнув, бо міг зачепити Ебігейл. Довелося застосувати артефакт і переміститися в пустелю. Ми довго йшли, потім натрапили на невелике поселення. Там орендували коней та дісталися сюди.
Ебігейл розуміла, чому Роуен збрехав і не згадав про монастир. Для всіх її там не було, а був Берк. У такому випадку надто ризиковано згадувати Лошпир. Ректор поклав руки в боки:
— Якби кожний бойовий маг втікав від піщаників, то вони давно вже б спустошили королівство.
Вилиці Роуена напружилися, а брови насупилися. Він зробив крок вперед:
— А ти? Чому ти не захищав тендітну леді?
— Дерево впало на мене раніше, ніж я встиг відреагувати.
Роуен невдоволено хмикнув та відірвав погляд від ректора. Склав долоні на ліктях та голосно кахикнув:
— Командоре, мені це здалося підозрілим. Піщаники не зачепили ні мене, ні Берка. Вони наче нас не бачили. Цілеспрямовано напали на Ебігейл.
— Може відчули, що вона слабша за нас? — Берк висунув припущення та поправив волосся. Дармід похитав головою:
— Ніколи про таке не чув. Зазвичай вони нападають на всіх. Спустошують все довкола, залишаючи після себе лише пісок. Досі не знаю, як їм вдалося оминути захисний бар’єр та проникнути на територію.
Біля воріт почулися крики. Сторожовий звернувся до командира:
— Прибули барон Лорсон та суддівський виконавець. Вони звинувачують нас у переховуванні втікачки й вимагають прийняти їх у замку.
Всередині Ебігейл все похололо. На мить вона приречено заплющила очі. Знайшли. Її знайшли. Вона навіть не уявляла, як Сиріан дізнався про її місцеперебування. У пошуку захисту, несвідомо схопила Роуена за лікоть. Він зробив крок вперед, ховаючи дівчину за широкими плечима. За воротами чулися погрози та вимога зайти на територію замку. Командир стиснув плечима:
— Ми нікого не переховуємо, що за нісенітниці? Впустіть їх.

.

Ворота відчинилися і вперед пройшли двоє чоловіків. Один — підстаркуватий, низенький, з округлим животом і рідким сивим волоссям, а інший високий, кремезний, у чорному одязі та капелюсі. Він підійшов до командира й простягнув документи:
— Я Ентоні Річмонд, суддівський виконавець. Шукаю Розалінду Куппер, наречену барона Джейкоба Лорсона. У мене є інформація, що Розалінда зараз перебуває у вашому замку. Вона повинна вийти заміж за барона, але натомість втекла. Між нею та бароном був укладений шлюбний договір, який вимагає негайного виконання.
Ебігейл відчула на собі чужі погляди. Адепти жваво перешіптувалися й вона підозрювала, що стала об’єктом нових пліток. Проте не це турбувало найбільше. Не могла вийти заміж за Лорсона замість іншої дівчини і не розуміла куди поділася справжня Розалінда. Виказати себе, означало власноруч приписати собі смертний вирок. Побачивши її, барон одразу підійшов до Ебігейл:
— Ось Розалінда. Ти негайно підеш зі мною і станеш моєю дружиною.
— Ви помиляєтеся, — Ебігейл перелякано похитала головою, — я не Розалінда, я Ебігейл, донька сестри лорда Роуена Гарісона.
Розхвилювавшись, дівчина ніяк не могла пригадати ім’я сестри Роуена. Барон хижо зіщулив очі. Прискіпливо пройшовся липким поглядом обличчям Ебігейл, спустився нижче, приділив увагу декольте та обвів її стан. Дівчині хотілося заховатися у найтемнішому кутку і позбутися його споглядань. Джейкоб насупив брови:
— Не думав, що моя майбутня дружина виявиться брехухою. Не думай, що я не впізнав тебе. У мене була угода з твоїм батьком. Я виплачую його борги, ти — виходиш за мене заміж. Ти погодилася, все законно. Я тільки вимагаю те, що належить мені по праву.
— Але я вас не кохаю, — розпач стискав груди та породив гіркоту у серці дівчини. Джейкоб зневажливо пирскнув:
— До чого тут кохання? Ми просто виконаємо умови договору. Це все. Крім того, щойно ти сама підтвердила, що ти Розалінда.
— Ні, я такого не казала, — Ебігейл похитала головою та зробила крок назад, наче це врятує її від липких лап чоловіка, — я вас вперше бачу і не маю до вас жодних почуттів.
— У вас є докази, що ви не Розалінда? — суддівський виконавець гнівно звів брови докупи.
Дівчина мовчала. Картала себе, що з усіх можливих варіантів, обрала зовнішність втікачки, якою була сама. Звісно доказів чи навіть підроблених документів у неї не було. Роуен спіймав німе благання у їх очах та насупився:
— Мого слова вам не досить? Це — моя племінниця.
— Ви впевнені у цьому? — виконавець хижо зіщулив очі, — я повинен все перевірити. Поїду до вашої сестри, всіх розпитаю і про все дізнаюся. Якщо ви надаєте неправдиві свідчення, то відповідатимете згідно з законом.
Звісно, виконавцю не складно виявити цей обман. Від хвилювання Ебігейл прикусила губу. Вона опинилася за крок до викриття. Гадала, краще видавати себе за Розалінду, ніж знову потрапити до Сиріана.
— У неї був лист від сестри, — голос Роуена звучав невпевнено.
— Це не доказ, листи можна підробити. Визнайте, що вас ошукали та збережіть крихти своєї гідності. Розалінда втекла й прикинулася вашою племінницею. Впевнений, ви не знали про це. Проте, якщо ви покриваєте втікачку, то станете співучасником злочину. Оскільки дівчина не виконала свого зобов’язання, то вона злочинниця, адже барон Лорсон виплатив чималу суму.
Судовий виконавець тиснув та намагався дізнатися правду. Він залишив шлях відступу для Роуена. Підтвердивши це, маг очистив би своє ім'я. Роуен звернувся до барона:
— Я виплачу вам борг Куппера з компенсацією. Цього досить, щоб забути про Розалінду?
— Це неможливо, — Лорсон висмикнув документи з рук суддівського виконавця та почав трясти ними перед очима дівчини, — ти це підписала. Тут є і підпис твого батька. Сьогодні ти станеш моєю дружиною і мені байдуже до твоїх бажань. Я не відмовлюся від тебе навіть, якщо мені пропонуватимуть усі багатства світу.
Така гучна заява видалася Ебігейл підозрілою. Очі Лорсона наповнилися жадібним блиском. Дівчина не розуміла для чого йому потрібна Розалінда. Відчувала існує щось, що чоловік замовчує. Вона розвела руками:
— Чому? Навіщо я вам? Ми обоє знаємо, що справа не у коханні.
Джейкоб віддав документи виконавцю і дівчина зрозуміла, що потрапила в ціль. Він грубо схопив її за лікоть та боляче стиснув:
— Це справа честі. Договір підписано і він має бути виконаний. Ходімо. Ти й так змусила мене побігати за собою. Обов’язково відповіси за скоєне. Я більше не чекатиму. Ми одружимося сьогодні, у найближчому поселенні.