Глава 14

Рухаючись знайомими коридорами, серце Ебігейл стискав невидимий тягар. У пам’яті виникали моторошні спогади та породжували тривогу. Їй не хотілося тут залишатися. Вечеря виявилася смачною, зі шматочками м'яса, якого майже ніколи не бачили вихованки. Зазвичай їх годували пісною їжею невеликими порціями. Після вечері Міріам провела до гостьової кімнати. Аскетична, з чотирма вузькими ліжками, столом та стільцями не вирізнялася розкішшю. Жінка пішла й Ебігейл змогла полегшено видихнути. Присутність Міріам обтяжувала, дівчину не покидав страх викриття. Роуен сів на ліжко біля вікна:
— Ти їй віриш?
— Не знаю, — Ебігейл перетворилася на себе й каштанові пасма волосся впали на плечі, — можливо вона просто не бажала віддавати артефакт.
— Ми повинні це перевірити. Де знаходився менуар?
— У сховищі.
— Нам потрібно туди. Пошукаємо артефакт.
Від почутого, шкіра Ебігейл покрилася жаром. Не хотілося бути спійманою за крадіжкою та втратити примарну свободу. Проте ще більше не хотілося йти без менуару. Вона схрестила долоні на животі:
— Як ти відчиниш сховище?
— Не я, а ти, — дівчина злякалася та важким каменем опустилася на ліжко. Побачивши страх у її очах, Роуен насупив брови, — як минулого разу ти викрала артефакт?
— Його викрала не я, а Аїша. Вона володіє даром прикликання предметів на незначну відстань. Сестра створює невеликі портали й предмети переносяться крізь стіни. Ми стояли біля дверей і вона прикликала менуар.
Чоловік помітно похмурнішав. Його брови насупилися й він про щось роздумував. Суворий вираз обличчя, зосереджений погляд синіх очей, стиснуті губи. Ебігейл мимоволі захопилася його виглядом. Строгий та недосяжний здавався втіленням її мрії. Згадався поцілунок й у животі запалав вогонь. Це вперше чоловік торкався її вуст. Вона не стрималася та відповіла на поцілунок. Нехай невміло, невпевнено, але їй хотілося його цілувати. Скуштувавши заборонений плід, Ебігейл ще більше хотілося цих поцілунків. Роуен плеснув у долоні, повертаючи дівчину до реальності:
—Отже, спробуємо впоратися без неї.
— Але як? Нас спіймають.
— Не спіймають. Зачекаємо поки всі поснуть і підемо до скарбниці. Бойова магія не тільки для того, щоб знищувати піщаників.
Такий намір зовсім не сподобався Ебігейл. Не впевнена, що зуміє застосувати магію Роуена, адже вона важко їй піддавалася. Весь час дівчина сиділа напружена. Почувалася так, наче очікувала на каторгу. Нарешті, Роуен підвівся з ліжка та оголосив, ніби смертний вирок:
— Пора. Гадаю, вже всі сплять. Перетвори нас на знайомих тобі жерців. Це на випадок, якщо хтось помітить нас у коридорі.

Ебігейл обрала собі подобу Шанталь, худорлявої жриці з темним волоссям, а Роуена перетворила на головну жрицю. Сумнівалася, щоб хтось розпитуватиме її, чого вона ходить коридорами вночі. Чоловік взяв лампу з магічним вогнем до рук, і вони вийшли в коридор. Рухалися тихо. Лише глухий стук підборів та шурхотіння балахонів виказувало їхню присутність.
Вони спустилися сходами й, пройшовши довгим темним коридором, опинилися біля залізних дверей. Чоловік смикнув за ручку й розчаровано зітхнув:
— Зачинено.
— Звісно зачинено, це ж скарбниця.
На уїдливий коментар Ебігейл, він невдоволено скривився.
— Шваркни замок бойовим закляттям. Тим, яке ми вчили на занятті. Тільки цього разу не вливай всю магію, щоб уникнути ударної хвилі.
Дівчина підійшла до дверей. Під пильний погляд мага виплітала сплетіння та кинула його у двері. Золотиста павутина розпливлася поверхнею і двері на мить спалахнули.
— На них магічний захист, — Роуен наблизився до дверей та приклав руку до холодного металу — тут потрібно інше закляття.
Роуен поклав лампу на підлогу, став позаду Ебігейл та схопив її руки. Спиною вона відчувала тепло його тіла, яке розбурхало метеликів у животі. Заточена у своєрідні обійми, дівчина розхвилювалася. Цей жест здавався надто особистим. Проте чоловіка вкотре зовсім не хвилювала така близькість. Він торкнувся її пальців і з його грудей вирвався сухий голос:
— Повторюй за мною.
Руки Ебігейл рухалися разом з пальцями чоловіка та виводили магічне сплетіння. Різкий рух і воно полетіло до дверей. Кілька секунд нічого не відбувалося. Ебігейл втратила надію на успіх і вони зі скрипом відчинилися. Зі сховища повіяло холодом.
Роуен підняв лампу з підлоги та зайшов всередину. Артефакти розміщувалися на численних полицях і знайти потрібний здавалося неможливим. Дівчина підійшла до стелажа, де колись лежав менуар. Він виявився порожнім. Ебігейл злякано приклала долоню до вуст:
— Немає! Невже артефакт і справді у палаці?
— Або він тепер знаходиться в іншому місці, — з коридору донеслися чужі кроки. Роуен насупив брови, — ти не зачинила дверей?
— Я думала, ти зачиниш.
— Ти йшла остання, — шепіт Роуена виказував докір.
Дівчина опустила руку та втупилася поглядом у двері. З темного коридору зайшла жриця. Опущений на спину капюшон відкривав обличчя та темне волосся. Ебігейл впізнала Шанталь. Ця жриця була надто балакуча й сподіватися на її мовчання не варто. У руках вона тримала свічку та хитро зіщулила очі. Побачивши Роуена, ледь схилила голову, а перевівши погляд на Ебігейл, непорушно завмерла. Тільки тепер дівчина згадала, що перебуває у подобі цієї жриці. Шанталь дивилася на Ебігейл і бачила себе. Свічка у її руках затремтіла, виказуючи хвилювання:
— Як же це? Хто ви?
У голові Ебігейл плуталися думки й вона не могла знайти гідну відповідь. Тиша лише підсилювала напруження та розбурхувала хвилювання. Мовчання дозволило жриці зробити власні висновки:
— Ебігейл, це ти? Це твої витівки, так? Ми гадали ти втекла. Як тобі вдалося стільки часу переховуватися тут? — жриця поклала руку на бік та гнівно насупилася, — зізнавайтеся, хто з вас Ебігейл, а хто Аїша?
Дівчина перевела розгублений погляд на мага. Він заховав руку у кишеню просторого балахона:
— А може це ти Ебігейл? Я зі своєю жрицею пішла до сховища, а тут з'явилася самозванка.
— Що ви робите у сховище серед ночі? — Шанталь не дозволила Роуену відповісти й похитала головою, — ні, самозванці тут тільки ви. Ходімо до головної, якщо у її кімнаті нікого не буде, то, можливо, я повірю, що це ви.
— Ми шукали менуар.
Почувши зізнання Роуена, очі жриці спалахнули радісним вогником:
— І це доводить, що ви самозванці. Справжня Ельдіга віддали менуар королівським магам. Вони особисто приїхали сюди за артефактом.
— Отже, це правда, — Роуен говорив дещо розчаровано, — я дізнався те, що хотів.
Чоловік різко висмикнув руку з кишені та жбурнув на жрицю золотистий пил. Жінка закашлялася і Роуен одразу гримнув на здивовану Ебігейл:
— Навій їй, щоб поверталася до своєї кімнати та забула, що бачила нас тут. Це магічний пилок, він сприяє навіюванню.
Ебігейл повторила його слова. Жриця розвернулася та покірно пішла коридором. Роуен попрямував до дверей:
— Ходімо, поки нас знов хтось тут не побачив. Цього пилку не вистачить на всіх.