Глава 13

Ебігейл зупинилася та заховала обличчя у долоні. Їй хотілося втекти, сховатися, зникнути, а натомість йшла у лігво ворогів. Вона потребувала захисту й сподівалася Роуен зможе його дати, коли поверне собі сили. Опустила руки й з надією в очах подивилася на чоловіка:
— Обіцяй, що не викажеш мене. Жодна душа не знатиме хто я насправді.
— Обіцяю, — маг відповів не роздумуючи.
Слова зізнання застрягли у горлі. Ебігейл сподівалася, що не пошкодує про своє рішення. Зрештою, вона не мала вибору. Її загнали у пастку. Важко ковтнувши, зважилася на сповідь:
— Ти не помилився, я не Розалінда. Її брат випадково натрапив на мене. Я й справді втекла з Лошпиру, але артефект замість Меридіт чомусь переніс до тебе. Ще й пов’язав нас. Не знаю, що я зробила не так. Може все через кров Аїши, сподіваюся хоч вона біля Меридіт.
— А тепер по черзі. Хто така Аїша? — брови мага піднялися доверху. Дівчина продовжила йти:
— Моя сестра. Ми разом жили у монастирі й хотіли втекти до старшої сестри, Меридіт. Залишатися у Лошпирі було небезпечно. Якби Меридіт відмовилася виконувати його накази, то нас могли вбити у будь-яку мить.
— Вас відправив до монастиря батько?
– Ні, — Ебігейл похитала головою, — мого батька вбив король, а нас захопив у якості трофея. Я втікаю від короля. Задоволений? — її голос несподівано перейшов на крик, — як тепер житимеш з такою правдою? Ти обіцяв мене не виказувати, але чи зможеш приховувати це від Сиріана, перед яким так прагнеш вислужитися?
Ебігейл пришвидшила кроки. Гіркота засіла у грудях та стискала сталевими лещатами. Тепер її доля залежала від Роуена. Одне його слово і вона знову опиниться у руках Сиріана. Чоловік рухався поруч і мовчав. Зрештою, не витримавши, порушив тишу:
— Що ти накоїла? Чому стала ворогом короля?
— Нічого. Мого батька звинуватили у зраді. Кілька років тому він підтримав Кайрана, брата короля. Коли Сиріан про це дізнався, то стратив батька, відібрав у нас маєтки, титули й відправив у вигнання. Він шантажує Меридіт нами. Не знаю, що саме король змушує її робити, але у неї потужний дар.
Роуен смикнув дівчину за руку, змусив зупинитися та притиснув її до себе. У його обіймах вона втрачала відчуття реальності. Забувала про небезпеку, загрозу і Кларису, яка завжди переслідувала їх невидимою тінню. Дозволяла собі мріяти і у її уяві вона не втікачка, а поважна леді, наречена Роуена. Хотілося, щоб цей чоловік належав їй. Маг, наче почув її бажання, обережно провів рукою вздовж темного волосся, торкаючись спини:
— Мені шкода. Я не викажу тебе, чуєш? Ми розірвемо зв’язок між нами, до мене повернеться магія і я спробую допомогти. Обіцяю, — ледь відчутний, майже невагомий поцілунок доторкнувся чола дівчини. Роуен поводився так, наче йому не байдужа її доля. Ебігел не хотілося прив’язуватися до чоловіка ще більше. Він і так заволодів її мріями. Вона вирвалася з його солодких обіймів:
— У тебе є наречена. Тобі не личить так поводитися.
Чоловік заховав погляд у землю та поправив жилетку:
— Так, ти маєш рацію. Я просто хотів, щоб ти знала — мені можна довіряти.
Вони продовжили свій шлях. Ебігейл довелося розповісти всю правду. Чоловік уважно слухав, не засуджував, не говорив і взагалі важко було здогадатися про думки. Ввечері вони дісталися гір. Голодні, спраглі, стомлені, вперто йшли вперед попри біль у ногах. Рухалися гірською дорогою й на горизонті з’явився монастир. Кам’яна споруда оточена високим муром височіла над пагорбом. По спині дівчини пробігся морозець. Монастир викликав у неї неприємні спогади, які липким страхом осіли на грудях. Роуен зупинився та порушив тишу:
— Потрібно, щоб ти перетворилася Берка. Пам’ятаєш той маскувальний артефакт, який ми взяли в артефактора? — на питання чоловіка, Ебігейл кивнула, — він для тебе. Приховає твою істинну магію і жерці не впізнають тебе. Ми представимося, скажемо, що нам потрібний артефакт для навчання адептів і попросимо його на кілька днів.
— Вони не віддадуть, — слова Ебігейл звучали впевнено. Дівчина ні на мить не сумнівалася у цьому. У монастирі зберігалися найстаріші артефакти і їх забороняли виносити за межі Лошпиру.
— Нам це і необов’язково. Головне скористатися ним, щоб магія повернулася до мене.

Роуен підійшов до дівчини та став позаду. Вона прибрала волосся зі спини й чоловічі пальці доторкнулися шкіри. Гарячі, створювали контраст холодному ланцюжку з металу. Дихання Ебігейл пришвидшилось, серце закалатало сильніше і вона боялася поворухнутися. Не розуміла чому прості дотики викликають у ній таку реакцію. Застібка клацнула і круглий кулон розмістився у дівчини на грудях. Роуен не поспішав забирати пальчики. Його дихання залоскотало шию:
— Ось і все. Тепер ніхто не роздивиться твою магію.
Чоловік забрав руку й Ебігейл відчула спустошення. Вона перетворилася на Берка. Начаклувала сорочку, жилетку та штани й сподівалася, що цей план спрацює. Через годину вони стояли перед високими воротами монастиря. Роуен схопив залізне кільце та постукав ним.
Ебігейл гнітило очікування. У спогадах виникли всі жахливі речі, які з нею робили. За найменшу провину били різками, а у деяких випадках навіть не потрібно було причини. Не хотілося знову повертатися у це місце. Спиною пробігся крижаний вітер, виморожуючи шкіру. Ворота відчинилися і перед дівчиною з'явилася Міріам, жриця храму, та зосередила прискіпливий погляд зелених очей на її обличчі. Бордовий балахон повністю приховував тіло, а широкий капюшон спадав на спину, оголюючи русяве волосся зі срібними пасмами. Серце Ебігейл забилося сильніше. Вона сподівалася, що її не впізнають. Напружену тишу порушив Роуен:
— Добрий вечір! Ми прибули з академії Фарінсвол. Я Роуен Коннінгстон, а це ректор академії Берк Апергейл.
На підтвердження своїх слів, чоловік простягнув відповідні документи. Жриця навіть не глянула на них. Вперто дивилася на Ебігейл, породжуючи у грудях страх. Риси обличчя жінки зм’якшилися, а вуста розпливлися у посмішці:
— Я знаю Берка. Ми знайомі, любий, невже ти мене не впізнав?
Ебігейл стояла непорушно й не розуміла як реагувати. Проте найбільше її турбувало наскільки близько жриця знала Берка. Одна помилка з її боку і викриття гарантоване. Жінка наблизилася та обійняла за плечі:
— Як ми давно не бачилися.
— Радий зустрічі, Міріам.
Ебігейл невпевнено поклала руку на її спину, зобразивши секундні обійми та відхилилася. Звела брови та запитально дивилася на Роуена. На щастя, він зрозумів її натяк. Заховавши документи до кишені, поправив жилетку:
— І звідки ви знаєте Берка?
Жінка зробила крок назад:
— Я його тітка. Сестра матері Берка, але вона вийшла заміж, а я присвятила себе служінню у храмі. Не стійте, проходьте.
Ебігейл зайшла за ворота і вони одразу зачинилися. Дивлячись на знайомі кам’яні стіни монастиря, дівчина почувалася у пастці. Згадалися прохолодні кімнати з маленькими вікнами. Міріам провела їх до прихожої, розмістила на стільцях та діловито склала руки на грудях:
— Що привело вас сюди?
— Нам потрібний один артефакт, менуар. Вчора ми прибули до сторожової вежі. Піщаники активізувалися. Їхнє скупчення виявили за сорок кілометрів від вежі. Планується вилазка, але якщо піщаників виявиться більше, ніж ми очікуємо, то менуар забезпечить нам надійний відступ.
— Ви хочете сказати втечу, — Міріам запитально вигнула брови.
— Називайте як бажаєте, але портал збереже нам життя.
— Такі справи я не вирішую, — жінка похитала головою, – вам потрібно звернутися до головної жриці, але у цій ситуації вона не допоможе. Менуар кілька днів тому відвезли до королівського палацу. Його Величність, король Сиріан, наказав доставити артефакт. Звісно тільки на певний час, проте зараз менуару у монастирі немає.
Ебігейл перезирнулася з Роуеном. Вона не вірила жодному слову жінки. Жерці надто оберігали артефакти. Дівчина припускала, що це лише вигадана причина, щоб не віддавати артефакт. Вона важко зітхнула:
— Шкода, адже я можу померти у тій сутичці. З менуаром мені б нічого не загрожувало.
Всупереч очікуванням Ебігейл, жрицю зовсім не схвилювали її слова. Міріам кисло всміхнулася:
— Берку, не перебільшуй. Я впевнена, що ти зі своєю магією впораєшся з піщаниками.
З її вуст це прозвучало надто легковажно та з нотками сміху. Здавалося тітка зовсім не переймається життям племінника. Ебігейл не могла зрозуміти чи жінка обманює, чи говорить правду. Ця жриця вирізнялася суворістю й приклала до рук Ебігейл не одну різку. Роуен поправив жилетку:
— Скажіть, будь ласка, чи можна за допомогою менуара забрати магічну силу в іншої людини, чи прив’язати її до себе так, що неможливо відійти більше ніж на п’ять метрів один від одного?