Глава 11

Ноги Ебігейл заплуталися у сукні й вона похитнулася. Не втримавши рівновагу, ледь не впала на землю. Рука Роуена непристойно торкнулася талії. Спиною дівчина відчувала тіло чоловіка і щоки запалали невидимим вогнем. Опанувавши себе, Ебігейл стала на ноги та здолала три останні сходинки до карети. Сівши на лавку, намагалася відігнати сором. Зрештою, така прикрість буває з усіма. Біля неї розмістився Роуен, а навпроти Берк. Останньою зайшла жінка одягнена в амазонку зі штанами. На голові красувався капелюшок, а у руках тримала книгу. Берк здивувався такому сусідству:
— Леді Філайп? Не знав, що ви їхатимете з нами в одній кареті.
— Вирішила приєднатися. Ви ж розумієте, що незаміжній дівчині не личить їхати наодинці з трьома чоловіками. Ви зовсім не подумали про репутацію Ебігейл. Втім, як і завжди. Про вас, — жінка нагородила Ебігейл осудливим поглядом, — ширяться непристойні чутки. Я надто добре знаю Роуена й у брудні плітки не вірю. Йому потрібно було поводитися обачливіше та виділити вам окремі покої.
— Але у мене окремі покої. Я сплю в гостьовій спальні, — Ебігейл вирішила одразу прояснити цей факт. Не мала бажання обговорювати свій вигаданий роман. Жінка кивнула:
— Звісно, але любителів пліткувати це не зупиняє. Ох, ця молодість, юнацька наївність. Я теж колись була такою, — Філайп почала із захопленням розповідати про своє адептське життя, яке залишилося далеко в минулому. Тепер вона викладачка зі стажем, поважна особа та бойова магиня високого рівня.
Карета похитнулася й багатоніжка вирушила вперед. Ебігейл відсунула фіранки й з цікавістю розглядала пейзажі за вікном. Тварина рухалася швидко. Обідом вони подолали половину шляху. Зробивши привал у лісі, усі вийшли з карети. Навколо щебетали адепти, розклали польову кухню та розпалили багаття. Ебігейл скромно стояла біля карети й не знала де себе подіти. Із захопленням спостерігала за леді Філайп і хотілося бути схожою на неї. Впевнена в собі, безстрашна, комунікабельна, чимось нагадувала Меридіт. Роздавала розпорядження та слідкувала за порядком.
— Шкода, що ви не прийшли на екскурсію в оранжерею. Я вас чекав, — голос ректора застав Ебігейл зненацька. Чоловік підкрався непомітно, наче хитрий лис, й стояв схиливши голову.

Дівчина знітилася:
— Але я не обіцяла прийти, навпаки, Роуен чітко висловився, що мене не буде.
— Не думав, що Роуен вирішує такі аспекти вашого особистого життя. Це тільки прогулянка. Нічого поганого на ній не відбулося б. Я чекатиму вас сьогодні після вечері на оглядовій вежі. Звідти відкриваються чудові краєвиди.
— Берку, якісь проблеми? — до них наблизився Роуен та злісно стріляв очима в ректора. Ебігел не розуміла, чому чоловік наполягає на їхній зустрічі. Їй хотілося дізнатися причину такої ворожнечі між ним та Роуеном й вона уважно стежила за ними. Потішаючись, Берк всміхнувся:
— Жодних проблем. Розповідав твоїй племінниці про краєвиди з оглядової вежі замку.
— Їй є кому про це розповідати. Краще зайнявся б іншими адептами, — у голосі Роуена відчувалися сталеві нотки. Він грізно насупив брови та склав руки в кулаки. Нагадував розлюченого тигра, який готувався до атаки. Здавалося Берку подобалося його дратувати:
— Чому ти поводишся як ревнивий чоловік? Ходиш навколо Ебігейл, наче собака й нікого до неї не підпускаєш?
— Сестра попросила оберігати її, чим я і займаюся. Твоя увага їй не потрібна.
— Це не тобі вирішувати.
Чоловіки стояли один навпроти одного. Між ними велася війна поглядами й кожний хотів перемогти. Ебігейл розуміла — причина не в ній. Вона — це просто привід. Поки вони не зчепилися у справжній бійці, дівчина стала між чоловіками:
— Лорде Горісон, я вдячна за вашу турботу, але прогулянка буде зайвою. У мене є наречений і зайві плітки зовсім недоречні.
— Звісно, Ебігейл, я все розумію, — Берк не відводив погляду від Роуена, а з тон розмови виказував насмішку, — сподіваюся ви пам’ятаєте, що ваш дядько теж заручений.
Берк пішов та розчинився між юрбою адептів. Роуен злегка нахилився до дівчини:
— Не довіряй йому. Відчуваю, він щось задумав.
Пообідавши, всі зайняли свої місця в каретах на багатоніжці. Усю дорогу ректор здавався насупленим та залишав невидимі опіки від свого погляду на шкірі Ебігейл. Навіть не соромлячись присутніх, він відверто її розглядав. Від такої уваги дівчина зашарілася. Припускала, можливо й справді Розалінда йому сподобалася.
Ввечері прибули до замку. Високий, з кам’яними стінами та захисним муром здавався похмурим. Багатоніжка зупинилася перед входом. Роуен подав руку й Ебігейл спустилася на землю. До них підійшли троє кремезних чоловіків. Одягнені у чорні штани та жилетки, що не приховували мускулистих рук, здавалися незвичними. По центру стояв чоловік зі шрамом на брові, вибритим волоссям та єдиною косою, що спускалася по голові. На його грудях виблискувала золотиста брошка із зображенням дракона, що символізувала герб країни. Він простягнув долоню Берку:
— Вітаю, ректоре Горісон! Сподіваюся ваші адепти чудові підготовлені. Піщаники активізувалися, але наш захисний щит добре працює.
— Не хвилюйтеся, командире Дарміде, наші адепти добре навчені.
— Приємно чути. Нам потрібні вправні сторожові. Прошу, проходьте.
Командир особисто провів коротку екскурсію замком для адептів. На другому поверсі розташовувалися житлові кімнати. Без розкоші, з кількома ліжками в кімнаті, весь час нагадували про воєнний вишкіл. Розселення провели швидко. В апартаментах розміщувалися кілька адептів, а викладачам виділили окремі кімнати. Ебігейл направилася до кімнати Роуена і почувши обурливий голос Берка, застигла за крок до порогу:
— Роуене, невже твоя племінниця ділитиме з тобою одні покої? Нечувана вільність! Така поведінка недопустима.
— Ні, звісно ні, — Роуен похитав головою, — Ебігейл не адептка, тому їй потрібні окремі апартаменти.
Вільна кімната знайшлася аж в іншому кінці коридора. Роуен розумів, що це надто далеко. Ввічливо подякувавши, зайшов слідом за Ебігейл у її апартаменти. Дівчина одразу відзначила звичний аскетизм замку. Вузька кімната, єдине ліжко, шафа, лавка та стіл. Зачинивши двері на засув, чоловік сів на лавку. Ебігейл стала біля вікна та озвучила те, що її найбільше хвилювало:
— Наші кімнати надто далеко одна від одної.
— Я знаю, тому спатиму тут, — наче на підтвердження своїх слів, Роуен зняв черевик, — якщо хтось навідається до мене, то скажу, що оглядав замок. У цих апартаментах навіть немає будуара, щоб заховатися від непроханого гостя. Не хвилюйся, ніхто не знатиме, що я провів тут ніч.
Дівчина кивнула. Вона звикла до присутності Роуена у її житті. Фактично, вони майже не розлучалися і тепер спільна ночівля не викликала у неї жодного збентеження. Маг примостився на лавці, а Ебігел вляглася у ліжко. Потягнулася до свічки, щоб погасити її, почула стук у двері. Одразу схопилася та сіла, з переляком дивилася на Роуена. Стук повторився. Чоловік підвівся та насторожено підійшов до дверей. З коридору донісся голос Берка:
— Ебігейл, ви ще не спите?