Глава 8

Торенс здався Ебігейл надто юним. Русявий чуб спадав на чоло, обличчя вкрили веснянки, а зелені очі зацікавлено дивилися на неї. Хлопець широко всміхнувся та поплескав Роуена по плечу. Зробивши крок вперед, наблизився до Ебігейл:
— Нас не представили належним чином. Вибачте за таке недбальство, просто усі надто знервовані останніми подіями. Я Торенс, брат Клариси. А це, власне сама Клариса, — хлопець вказав рукою на дівчину, яка невдоволено пирхнула, — а це наші батьки Девід та Віола. Вибачте, що знехтував нормами знайомства, проте вся наша зустріч розпочалася не так, як слід.
Ебігейл мило всміхнулася. Хлопчина здавався їй приємним співбесідником. Герцог Ліемсток спохватився та вказав рукою на двері до зали, з якої доносилися апетитні аромати:
— Прошу до їдальні. Торенс зразковий джентльмен та завжди дотримується норм етикету.
Усі пройшли до їдальні. Роуен відсунув стілець для Клариси. Вона сіла й чоловік розмістився біля неї. Ебігейл, зайнявши місце навпроти них, ловила на собі колючі погляди Клариси. Дівчина не приховувала своєї ворожості та дивилася з-під лоба. Всі розмови стосувалися весілля або майбутнього змагання. Клариса мріяла про столицю, бали та розкіш, якої й у цьому маєтку не бракувало. Вечеря виявилася для Ебігейл справжньою каторгою. Дівчина мріяла якнайшвидше опинитися в академії. За вікном періщив дощ, стукаючи краплинами у вікна. Стало темно і слуги запалили свічки. Їжа давно охолола, проте до неї вже ніхто не торкався. Чоловіки повільно осушували склянки з вином і Ебігейл встигла знудитися. Нарешті Роуен спохватився та поклав серветку на стіл:
— Дякуємо за гостинність, але нам вже час повертатися.
— Не варто поспішати, залиштеся на ніч, — Девід зробив останній ковток й, спорожнивши бокал, поклав його на стіл.

Роуен підвівся, своїми діями змусив це саме зробити Ебігейл. Їй хотілося якнайшвидше покинути цей маєток, який тиснув своєю неприязністю. Маг злегка опустив голову:
— Не хочу вас обтяжувати. Не бачу потреби залишатися, до академії недалеко, за годину дістанемося на місце.
— Але надворі дощ. Ваша карета і коні надійно заховані у стійбищі. Навіщо так поспішати? Залишайтеся, зіграємо партію в карти, мені доставили відмінні сигари.
Девід не здавався. Складалося враження, наче йому було дуже важливо, щоб Роуен залишився. В очікування відповіді, Ебігейл стиснула тканину сукні. Сподівалася чоловік розуміє, якщо вони залишаться, то не вийде тримати у таємниці їхній зв’язок. Роуен розвів руками:
— Я б із задоволенням прийняв вашу пропозицію, але завтра ми їдемо з міста. Потрібно зібрати речі, підготуватися до поїздки.
— Застосувавши магію, ви швидко впораєтеся з цим, — Клариса приєдналася до розмови та насупила брови, — хіба що ви не бажаєте провести час зі мною. Якщо у вас є важливіші справи, ніж ваша наречена, то не смію затримувати.
Вона демонстративно розвернулася до вікна. Подумки, Ебігейл обурилася. Це чиста маніпуляція. Після таких отруйних слів, відмовитися від пропозиції дуже важко. Роуен сів на стілець й схопив пальчики Клариси:
— Звісно ні. Гадаю, ще трохи ми можемо погостювати, а коли закінчиться дощ, ми поїдемо до академії.
— Ви залишитеся на ніч, — Клариса говорила вимогливо. Її тон не терпів заперечень. Вона глянула на мага та мило посміхнулася, — ми давно не бачилися і моє серденько встигло за вами скучити.
— Кларисо! — Віола, явно невдоволена поведінкою доньки, одразу насупила брови, — не личить робити такі зізнання.
– Облиште, герцогине, — Роуен байдуже відмахнувся, не відводячи погляду від дівчини, — Клариса — моя наречена. У її зізнанні немає нічого соромітського. Більше того я поділяю її почуття.
Посмішка на обличчі Клариси розпливлася аж до вух. Грайливі погляди, непристойно переплетені руки, двозначні фрази, дратували Ебігейл. Герцогиня маніпулювала Роуеном, а він, наче сліпий баран, виконував її забаганки. Клариса відкинула пасмо волосся назад, привертаючи увагу до глибокого вирізу декольте сукні.
Пізніше дощ вщух, проте захмелілий лорд навіть не думав повертатися до академії. Він здавався веселим, безтурботним та щасливим поруч з Кларисою. Після довгих розмов, герцогиня запропонувала:
— Прогуляємося в оранжерею? Там якраз розквітла рігія.
Навіть не чекаючи на відповідь, вона підвелася та схопила руку Роуена. Чоловік перевів стривожений погляд на Ебігейл й вперше, за весь вечір, згадав про її присутність. Він вдавано прокашлявся:
— З великим задоволенням! Гадаю Ебігейл також буде цікаво. Вона ще не бачила вашої шикарної оранжереї.
Клариса скривилася. Товариство Ебігейл їй явно не подобалося. Торенс став на ноги та простягнув долоню дівчині:
— Чудова ідея! Дозволите вас супроводити?
Ебігейл кивнула та вклала свої пальчики у яскравих жовтих рукавичках. Їй стало соромно і вона опустила голову. Рукавички геть не пасували до сукні й зараз дівчина шкодувала про своє поспішне рішення дійняти Роуена. Маг навіть не помітив цього кольору, а їй тепер доведеться весь вечір носити цю ілюзію.
Тримаючись за руку Торенса, дівчина йшла коридором. Юнак розповідав про картини, що висіли на стінах, однак Ебігейл на них майже не дивилася. Не могла відвести погляд від Роуена. Маг йшов попереду, ведучи свою наречену. На широку спину спадало сніжне волосся заплете у дрібні коси. Клариса весело хихикала й дівчина шкодувала, що не чула їхньої розмови.
Оранжереєю виявилася простора кімната з панорамними вікнами та опуклою скляною стелею, крізь яку виднілося небо. Служниці запалили лампи та поспішно вийшли з кімнати. Довкола у горщиках росли квіти, а у дальньому кутку знаходилася софа та чайний столик. Клариса, забувши про розквітлу рігію, одразу попрямувала до софи та розмістилася на ній з Роуеном. Вони сиділи дивлячись одне на одного, переплівши пальці та про щось перешіптувалися. Торенс одразу смикнув Ебігейл за руку:
— Ходімте до рігії. Цього року у неї пишні бутони.
Широке листя рігії ховало закохану парочку від споглядань Ебігейл. Дівчина навіть зраділа цьому. Сподівалася тепер зможе зосередитися на оранжереї й не дивитися туди, куди так манив зір. Їй повинно бути байдуже до наречених, але чомусь туга дерла груди. Ебігейл роздивлялася фіолетові квіти з трикутними пелюстками. Торенс весело розповідав історію, яку дівчина навіть не слухала. Боковим зором побачила, як Роуен нахилився і його вуста торкнулися губ Клариси. Вони цілувалися, нехтуючи усіма нормами пристойності. Роуен, той самий Роуен, який читав їй лекції про мораль та застерігав від уваги Берка, без жодних докорів сумління порушував усі правила етикету.