Глава 7

Провівши у бібліотеці близько двох годин, знайшли лише загальні відомості. Жодної згадки про обмін силами чи магічну прив’язку. Ебігейл ретельно готувалася до вечері. Слова про Кларису невидимими крижинами, обморозили серце дівчини. Ебігейл хоч і знала про його наречену, проте зустрічатися з нею не мала жодного бажання. Чомусь уявляла Роуена наодинці з жінкою й груди обпікало вогнем.
Дивно, але чоловік жодного разу не поцікавився, чи їй потрібно підготуватися для цієї зустрічі. Дівчина приміряла кілька ілюзій суконь. Їй хотілося бути вродливою та не здаватися блідою міллю на фоні Клариси. Припускала, вона красива дівчина, якщо змогла зацікавити Роуена. Зрештою залишила зелену сукню, яка личила до вогняного волосся.
Ебігейл скучила за своєю зовнішністю. Поки лорд за дверима приймав ванну, вона повернула собі колишній вигляд. З дзеркала на неї знову дивилися дівчина з каштановим волоссям та великими карими очима. Саме такою вона постала перед Роуеном у бібліотеці. Серце огорнула туга. Ніколи б не подумала, що змушена буде ховатися під чужою зовнішністю та з чужим ім’ям.
Раптом двері відчинилися й на порозі застиг Роуен. Його сині очі виказували здивування, а вилиці напружилися. Дівчина одразу перетворилася на Розалінду. Її серце гучно калатало, а хвилювання тиснули на груди. Не знала, як пояснити чоловіку своє перевтілення. Він знову побачив її справжню. Вона винувато опустила голову:
— Я експериментую з одягом. Як вам ця сукня?
Наче отямившись від сну, чоловік пройшов до кімнати. Став поруч з Ебігейл та глянув у дзеркало. Сірий костюм зі срібними вставками йому личив і додавав солідності. Лорд розвернувся, ніжно схопив руде пасмо волосся Ебігейл та відкинув його на плечі:
— Гарна, пасує до рудого волосся, проте мені більше сподобалася брюнетка, якою ти була хвилину тому. Хто та дівчина?
Таке зізнання обпалило Ебігейл жаринками. Роуен вважає її вродливою! Її, а не Розалінду. Дівчина перевела погляд на лорда. Суворий, строгий, чужий. Вона боялася, що Роуен дізнався правду. Можливо й впізнав у ній втікачку. Ебігейл відмахнулася й намагалася, щоб її голос не тремтів:
— Не знаю, десь бачила її у цій сукні на одному з балів. Щоб мені було легше відтворити сукню, я перетворилася на неї.
Роуен лагідно взяв її пальчики й заховав у свої долоні. Його дотики: дбайливі, гарячі, обережні, хвилювали та бентежили дівчину. Вона не могла відвести погляд від волошкових очей. Наче зачарована, не рухалася й у якомусь трепетному передчутті чекала, що буде далі. Чоловік стиснув губи й відвів погляд:
— У цієї панянки гарний смак. Не забудь начаклувати рукавички, неодмінний атрибут усіх модниць. Можемо вирушати, карета надворі. Не хочу змушувати Кларису чекати.

Він відпустив її руки та швидким кроком вийшов з кімнати. Ебігейл охопила злість. Роуен поспішав до нареченої й це дратувало дівчину. Вона сама не розуміла причину свого гніву. Начаклувала яскраві жовті рукавички й попрямувала за чоловіком.
Карета й справді чекала надворі. Темна, з бордовим обрамленням на фоні хмарного неба здавалася похмурою. Роуен простягнув руку й дівчина вклала свої пальчики. Вона зайшла у карету, а чоловік розмістився на лавці навпроти. Кучер зачинив двері й екіпаж вирушив вперед. Лорд явно не задоволений її товариством, дивився на дівчину з-під насуплених брів:
— На вечері краще мовчи. Говоритиму я, а ти все підтверджуй. Якщо тебе щось запитають про родину чи інші незручні запитання, на які ти не матимеш відповіді, то мило усміхайся, я відповім за тебе. Не хочу, щоб у Клариси виникли сумніви щодо моєї вірності.
— Ви кохаєте її? — Ебігейл й сама не знала як таке вирвалося з її вуст. Вона прикусила губу й картала себе за особисте питання. Проте сказаного не повернути й дівчина уважно вдивлялася у його обличчя. Чоловік напружився й перевів погляд у вікно:
— Клариса вродлива, вихована, з гарної сім’ї. З неї вийде чудова дружина і так, вона мені не байдужа, інакше б я не одружувався з нею. Звісно, Клариса буває імпульсивна, проте інші гідні якості компенсують цей недолік. Я з нею давно заручений і наше весілля відбудеться через місяць. Одразу після проголошення результатів конкурсу на посаду придворного мага. Якщо мене оберуть, то ми залишимося жити у палаці. Вона дуже цього хоче. Саме тому, я не можу не виправдати її сподівань. Проте з’явилася ти й так невчасно вкрала у мене магію.
— Вибачте, — дівчина винувато опустила голову, — я цього не планувала.
— Що ти робитимеш, коли я поверну собі магію?
Ебігейл задумалася. Вона — втікачка. Їй нікуди йти. Сподівалася переміститися до Меридіт. Старша сестра знала б що робити, але тепер, вона опинилася сама у великому світі. Навіть не уявляла як знайти Меридіт чи Аїшу. Дівчина важко зітхнула:
— Спробую знайти Меридіт.
— Вона тебе прихистить?
— Так, — Ебігейл впевнено збрехала.
Її сестра й сама потребувала прихистку. Дівчина підозрювала, що Меридіт виконує завдання короля, адже володіла сильним даром й закінчила магічну академію. Роуен, наче щось запідозрив, хитро зіщулив очі:
— Ти не хочеш повернутися до батьків? Зрештою, це вони тебе продали й у тому, що сталося, винні тільки вони.
— Ні, — Ебігейл гарячково помахала головою. Уявляла, що станеться, якщо Роуен доставить її до маєтку Купперів й побачить справжню Розалінду там. Вона помітно розхвилювалася, — я не бажаю їх бачити після всього.
Ці душевні розмови не тішили Ебігейл. Вона змушена була брехати й це зовсім їй не подобалося. Не сумнівалася, Роуен так прагнув стати придворним магом, що неодмінно б виказав її королю, щоб заробити додатковий бал на свою користь.
Карета зупинилася біля білого маєтку з високими колонами. На охайно вимощену бруківку, дрібними крапельками з неба падав дощ. Кучер відчинив двері й Ебігейл зіщулилася від прохолоди. Насправді вона була у простенькій сукні з тонкої тканини, а ілюзія зовсім не зігрівала від холоду. Роуен одягнув капелюха:
— Доведеться швиденько забігти у будинок. Сподіваюся ми не встигнемо намокнути.
Чоловік вийшов з карети та миттю опинився на сходах. Над ними звисала стеля, яку тримали колони, й захищала від дощу. Ейбігейл пішла слідом. Холодні краплі дощу неприємно торкалися шкіри. Дрібними кроками дівчина побігла до сходів. Щойно вона ступила на першу сходинку, як тільки двері відчинилися, на порозі став усміхнений лакей:
— Раді вітати вас, лорде Коннігстоне! — перевів погляд на Ебігейл та скривився. Посмішка з його обличчя миттю спала, — і вашу супутницю.
Він відступив, звільняючи прохід для гостей. Роуен впевнено кивнув та зайшов до маєтку. Знявши капелюха, простягнув його лакею. Ебігейл рухалася слідом й, переступивши поріг, несміливо застигла біля дверей. У холі стояло сімейство Ліемстоків та вороже дивилися на неї. Дівчина почувалася дрібною комахою, яку ось-ось розчавить гігантський черевик.
Особливо гнітючим здавався погляд молодої дівчини. Чорне волосся підібране у високу зачіску, густі брови насупилися, а зелені очі хижо зіщулилися. Гострий ніс горбинкою нагадував дзьоб, тонкі губи стиснулися у смужечку. Ебігейл очікувала, що Клариса значно вродливіша. Вона не розуміла, що крім гідного виховання та поважності сім’ї, Роуен знайшов у ній. Мабуть, для справжнього кохання зовнішність не важлива.
Лорд потиснув руку господарю дому з округлим животом:
— Дякую за запрошення на вечерю. Зізнаюся, воно було для мене дещо несподіваним.
Девід поправив чорне волосся та провів пальцем вздовж довгих вусів:
— Ви завтра відправляєтеся до кордонів. Гадаю нам є про що поговорити напередодні вашого від'їзду. Особливо про весілля. Клариса хвилюється.