Глава 6

— Не хочу забирати ваш час. Мабуть, у ректора академії знайдуться важливіші справи, ніж показувати ботанічний сад майбутній адептці.
— Справи є завжди, а от часу для відпочинку не вистачає, — Берк безцеремонно схопив руку дівчини та поцілував пальчики. Не відпускаючи її долоню, широко всміхнувся, — я зроблю виняток заради вас. Ви дуже вродливі.
На щоках Ебігейл спалахнув рум’янець. Вона невинно змахнула віями й опустила погляд на підлогу. Роуен осудливо похитав головою. О, небеса! Дівчина зашарілася від такого недолугого компліменту. Ще й повірила у його щирість. Берк явно щось задумав. Звісно, Ебігейл приковувала погляд, її очі заворожували, але ректор не звернув би увагу на майбутню адептку. Ебігейл широко всміхнулася:
— Дякую! Ви дуже люб'язні.
— Ходімо? — не чекаючи відповіді, Берк нахабно примостив її долоню на свій випнутий лікоть, — цього року у рігії шикарні квіти.
— Не впевнена, що гарна ідея. Про нас можуть пліткувати.
Хоч Ебігейл й відмовила, проте руку чомусь не поспішала забирати від ліктя чоловіка. Роуен подумки свердлив її долоню, весь час повторюючи: “Забери, забери”. Проте здавалося, її пальчики ще сильніше вп’ялися у камзол. Берк зневажливо пирснув:
— Не хочу вас засмучувати, але про вас уже пліткують. І Роуена. Кажуть, що ви йому не родичка. Він купив вас за борги? Не бійтеся, Ебігейл, мені можете розповісти. Я бажаю допомогти вам.
— Це не правда! — голос Ебігейл виражав обурення й перейшов майже на крик. Усвідомивши це, дівчина стишила тон розмови, — ми родичі.
Ректор доторкнувся її підборіддя та змусив поглянути на себе. Такий жест видався Роуену надто інтимним. Берк відверто спокушав її, щоб вивідати інформацію, а дівчина наче не розуміла його не прихованого флірту. Вони дивилися одне одному у вічі. Чоловік нахилився надто близько й майже торкався вустами її щік:
— Мене не варто боятися, Розаліндо.
Таке звертання подіяло на Роуена як крижана вода. Звідкись Берк дізнався правду. Або ж дівчина і справді працює на нього. Роуен принишк та уважно вслухався у кожне слово:
— Ви вважаєте мене Розаліндою? — дівчина награно засміялася, — я не вона. Її брат сплутав мене з нею, але справжня Розалінда вдома і я її не знаю. Ми просто схожі.
— Настільки, що не впізнав рідний брат?
— Може вони давно не бачилися? Тепер через нього про мене пліткують. Я вдячна вам за турботу, але все добре. Мені не потрібна допомога.
Нарешті дівчина смикнула руку. Проте Берк накрив її пальчики долонею і не відпустив. Іншою рукою притиснув до себе за талію. Чимось нагадував хитрого лиса, який замислив підступ.
— Я радий, що ви не Розалінда. Ви дуже вродливі. Впевнений, своєю красою затуманили розум не одному чоловіку, зокрема…, — Берк на мить замовк та додав пошепки, — мені.
У грудях Роуена несподівано заперчило. Він стиснув у руках книгу до побіління в кісточках. Берк вивідав інформацію, маг не розумів, чому він продовжує дурити голову Ебігейл. Хіба що… Вона і справді йому подобається. Тілом пронісся вогонь. Підніс руку до грудей та за звичкою шукав струм на кінчиках пальців. Хотілося шваркнути цього бовдура, щоб навіть не наближався до дівчини. Не знайшовши жодної іскорки, ледь стримувався, щоб силоміць не відтягнути чоловіка від Ебігейл. Вона сором'язливо опустила голову:
— Але я нічого не робила.
— Це мене і привабило. Ви, на відміну від більшості дівчат, не намагалися мені сподобатися. Залишалися самі собою та вдавали з себе кращу, ніж ви є насправді. Така чесність підкуповує та приваблює. Зробіть мені честь, прогуляйтеся зі мною у ботанічному саду.
Роуен задумався. Ебігейл і справді не фліртувала та не ховала посмішки за віялом. Хоча, після всього, що вона пережила, мабуть, боїться чоловіків як вогню суха трава. Фактично її примусили до близькості з незнайомцем. Ця думка шматувала серце. Роуену хотілося повернутися в минуле та захистити дівчину. Ебігел насупила брови:
— Вас не турбують плітки? Ви ж прогулюватиметеся з адепткою.
— Ви ще не адептка. І ні, мені не турбують розмови. Невже ректор не може показати академію абітурієнтці? Не сприймають за грубість, але від коли я побачив вас, то втратив спокій. Ваша врода манить і я хочу пізнати вас краще.
Берк нахилився й потягнувся до дівочих вуст. Терпінню Роуена настав кінець. Набридло дивитися, як Ебігейл танула від брехливих слів та наївно вірила у майстерну гру ректора. Злість вирувала у венах, розносячись по всьому тілу. Він впустив книгу на підлогу та вийшов з-за стелажів:
— Ебігейл не книга, щоб пізнавати її краще. Відійди від неї й припини затьмарювати розум брехливими словами.

Берк неохоче відсторонився. Нарешті відпустив руки дівчини та хижо зіщулився:
— Чому брехливими? Гадаю, з неї вийде чудова дружина. І я досить вигідна партія. Подумай, у мене серйозні наміри. Твоя племінниця дуже приваблива дівчина.
— Приваблива, але не для тебе, — Роуен не помітив, як стиснув руки в кулаки, — не смій до неї наближатися. В академії повно дівчат, впевнений, ти знайдеш ту з якою вправлятимешся у мистецтві флірту, а Ебігейл не чіпай.
— Інші мене не цікавлять, — в очах Берка промайнули смішинки. Здавалося, дана ситуація його забавляла. Роуен схопив дівчину за руку та різко потягнув до себе. Хотілося заховати її від хтивих споглядань та красномовних компліментів. Роуен грізно насупив брови:
— Ебігейл тебе теж не цікавить, зрозумів? У неї є наречений. Батьки нізащо не розірвуть заручини.
— Розірвуть, якщо між нами спалахне кохання і я стану придворним магом, — Берк звернувся до дівчини, — запрошую вас на вечірній променад. Чекатиму біля центрального входу в академію після вечері.
Ректор розвернувся та попрямував до виходу. Роуен, сам того не усвідомлюючи, сильніше стиснув руку Ебігейл, наче боявся, що її вкрадуть.
— Вона не прийде. Забудь за неї.
У відповідь почулася лише тиша та звук кроків, які віддалялися. Щойно Берк зник з бібліотеки, Роуен притиснув дівчину до стелажа. В одній руці тримав її долоню, а іншу поклав на полицю, заточивши Ебігейл у своєрідний полон. В її очах промайнув страх. Чоловік насупився та нахилився надто близько. Навмисно скоротив між ними відстань й сподівався викликати збентеження.
— Ти що твориш? Навіщо тобі Берк?
— Я…, я ж нічого, — дівчина на мить запнулася. Її голос тремтів, ніби вона відчувала провину, — це він мене запрошував, я навпаки відмовлялася.
— Погано відмовлялася. Ти дозволила тримати себе за руку, притискатися, і якби я не втрутився, то, мабуть, і поцілувалася з ним. Зрозумій, Берк грається з тобою. Він явно щось запідозрив і хоче використати тебе, щоб дошкулити мені.
— Тобто без тебе я йому не подобаюся? — дівчина насупила брови та здавалася ображеною. Роуен впевнено кивнув:
— Саме так.
— Чому? Я недостатньо вродлива? А так?
Вмить Ебігейл перетворилася на розкішну блондинку. Світлі кучері розсипалася на плечі, вишневі губки склалися бантиком, проте очі залишилися карими, з темним обідком навколо. Від несподіванки чоловік відсахнувся. Потішена його реакцією, Ебігейл посміхнулася:
— Чи надаєш перевагу брюнеткам?
Пасма волосся дівчини стали чорними, мов вугілля, а шкіра смуглявою. Скориставшись розгубленістю чоловіка, вона продовжила глузувати:
— А може так, я сподобаюся Берку?
Ебігейл перевтілилася у дівчину з каштановим волоссям, пухкими губами, овальним обличчям. Від неї віяло теплом та затишком і саме останній варіант чоловіку сподобався найбільше. Можливо попередні дівчата були вродливіші, проте ця володіла певним шармом, який притягував. Здавалася справжньою та щирою. Чоловік похитав головою та невдоволено хмикнув. Він захопився ілюзією. В шоколадних очах дівчини вирували грайливі іскри.
— Хочеш подобатися Берку? Захотілося за нього заміж? Невже не розумієш, всі його слова — обман. Тобі не варто бути такою довірливою. Він відкрито порушував норми пристойності, а ти ще більше заохочувала його. Дозволяла торкатися до себе й поводилася провокативно.
— Тепер ти торкаєшся мене. Невже я і зараз поводжуся провокативно?
Чоловік окреслив поглядом її обличчя. Трикутні брови, прямий ніс, пухкі вуста… Незмінними залишалися лише очі. Насиченого коричневого кольору нагадували стиглий каштан. Не стримався і прибрав пасмо темного волосся з її щоки, легенько торкаючись пальцями до ніжної шкіри. Вродлива, беззахисна, спокуслива. Здавалася йому забороненим плодом, який хотілося скуштувати. Потягнувся до неї та зупинився у кількох сантиметрах від її вуст. Дівчина не рухалася. Наче не розуміла як впливає на чоловіка й на мить прикусила губу, цим жестом ще більше розпаливши бажання поцілувати, посмакувати, спробувати.
Роуен прислухався до голосу розуму, який нашіптував, що це — лише мана, ілюзія. Насправді дівчина має зовсім інший вигляд й навмисно випробовує його. У цій грі бажав стати переможцем. Відпустив долоню, яку досі тримав у своїй руці, й обійняв за талію. Повільно провів пальчиками вниз, визначаючи межі дозволеного.