Глава 5

Роуен застібав ґудзики й, наблизившись до рани перемотаної бинтом, скривився. Дрібний ґудзик вперто не бажав застібатися. Розлютившись, чоловік потрусив руками. Ебігейл взялася за ґудзик та застібнула:
— Вдячна за розуміння.
Вона продовжувала застібати, а у його голосі відчулася певна хрипота:
— Зараз підемо до артефактора. Якщо ми поїдемо до монастиря у Лошпирі, то потрібно замаскувати твою магію, щоб жерці не впізнали у тобі втікачку.
Дівчина невпевнено кивнула. Лякала думка про те, що їй доведеться повертатися у монастир. Чоловік одягнувся і вони вийшли в коридор. Зробили кілька кроків й з покоїв вийшла леді Рокстон. Вона наче чекала на них. Стала попереду та хитро зіщулила очі:
— Вітаю, лорде Коннігстон! Леді, — жінка запнулася і явно підбирала ім’я. Дівчина злегка схилила голову:
— Ебігейл.
— Так! Ебігейл, — Сара Рокстон помітно повеселішала, — своєю появою ви викликали фурор! Вибачте, але гадаю ви маєте знати. Академією ширять чутки про близькі стосунки між вами. Надто близькі, — наче для того, щоб остаточно вибити землю з-під ніг, жінка прошепотіла, — інтимні.
На щоках дівчини спалахнув рум’янець. Одразу згадалися непристойні споглядання на чоловіка й вона зашарілася. На відміну від дівчини, Роуен залишався байдужим до пліток. Він стиснув плечима:
— Не думав, що ви з тих, хто вірить пліткам. Ебігейл — моя родичка. Я ніколи б не дозволив собі зайвого. А зараз вибачте нам, ми поспішаємо.
— Авжеж, — жінка кивнула та зробила крок убік, пропускаючи їх.
Дорогою до артефактора зустрічалися адепти. Ебігейл ловила на собі зацікавлені погляди та доносилися перешіптування. Здавалося Роуену байдуже до всього. Ні на кого не зважаючи, він впевнено йшов вперед.
Артефакторською виявилася простора кімната з опуклою стелею. Довгі стелажі розміщувалися рядами. На них знаходилися артефакти, підписані порядковим номером. За столом сидів похмурий чоловік, одягнений у срібно-чорний костюм. Він схилився над зеленим циліндром, пронизаним синіми лініями. З його рук виходили іскри та обпалювали циліндр. Артефактор стиснув пальці в кулаки та, погасивши іскри, підняв голову. Сірі очі запитально дивилися з-під смоляних брів, а темне волосся каскадом розсипалося на плечі. Роуен злегка кивнув:
— Вітаю! Мені потрібний артефакт маскування магії.
Чоловік мовчки підвівся та підійшов до стелажів. Зупинившись біля одного з них, взяв круглий кулон з гранатом по центру. Сріблясті шипи обвивали камінчик, додаючи йому загадковості. Артефактор записав номер у журналі. Лорд Коннігстон поставив свій підпис й кулон опинився у нього в руці. Нарешті похмурий чоловік вимовив хоч щось:
— Кулон повернеться через сім днів.
— Чудово, цього часу нам вистачить, — запнувшись на хвилинку, лорд виправився, — щоб вивчити все. У нас якраз тема відповідна на занятті.
Артефактор знову схилився над циліндром і здавалося його ніщо не турбує.
Після обіду Роуен сидів у кабінеті й складав маршрут практики. Йому потрібно вивезти адептів на бій з піщаниками. Вони жили на півдні пустелі й сильні маги спиняли їх, не дозволяючи проникнути на решту території країни. Небезпечні, злі, ненажерливі, становили загрозу населенню. Колись звели фортецю та високі мури, в надії, що це зупинить пустельників, проте земля перетворилася на пісок, пропускаючи створіння далі. Тепер у фортеці жили бойові маги, які полювали на піщаників. Саме туди потрібно дістатися адептам й протягом трьох днів приміряти на себе роль мисливців.
Лошпир знаходився західніше. Від фортеці до монастиря пів дня їзди верхи. Роуен не міг залишити адептів без нагляду, а його візит у монастир повинен зберігатися у таємниці. Без магії він почувався безкорисним та неповноцінним. Навіть напад піщаника не міг відбити.
Ебігейл покірно сиділа у кріслі й мовчала. Дивилася на карту та наче планувала план чергової втечі. Роуен не довіряв їй. Підозрював, її поява у його покоях зовсім не випадкова. Хтось хотів позбавити його магії й він це зробив. Не дарма дівчина з’явилася напередодні випробувань на посаду придворного мага. От тільки щось пішло не так, й Ебігейл прив'язала себе до нього. Це явно не входило в її плани. Припускав, його намагаються заманити у Лошпир, тому підготувався. Навіть без магії міг втекти у будь-яку мить. Сподівався саме там дізнатися ім’я того, хто організував викрадення магії.
Від роздумів відірвав стук у двері. Роуен дозволив увійти й черговий адепт вручив йому листа. Обдарувавши Ебігейл осудливим поглядом, зник з кабінету. Побачивши знайому печатку, лорд скрився. Неохоче розірвав конверт та вибрав листа. Поглядом пробігся рядками й вдарив кулаком по столу.
— Як невчасно.
— Що там? — Ебігейл підвела голову. Її цікавість насторожувала чоловіка.
— Герцог Девід Ліемсток запрошує завтра на вечерю у свій маєток. Я не можу проігнорувати його запрошення, так само як і прийти без тебе.
Лорд поклав листа на стіл та зарився пальцями у волосся. Підозрював, непристойні чутки дійшли й до герцога. Йому зовсім не хотілося виправдовуватися та грузнути у власній брехні. Ебігейл стиснула плечима:
— Не хвилюйтеся, я піду. Навіщо так перейматися?
— Його донька, Клариса, моя наречена. Вона може не так зрозуміти. Мені б не хотілося її засмучувати. Звісно вона мудра дівчина й сподіваюся не повірить у мою зраду, але твоя присутність викличе багато запитань. Нам доведеться дотримуватися легенди. Ти — моя далека родичка з провінції.
— Не хвилюйтеся, я добре зіграю роль.
Ебігейл говорила впевнено і цим трохи заспокоїла чоловіка.

Вранці наступного дня, у Роуена були лекції. Ебігейл разом з ним зайшла до аудиторії та сіла за першу парту. Маг ніяк не пояснив її присутність на парі адептам й, наче нічого не сталося, розпочав лекцію. Серйозний, зосереджений, суворий. Ебігейл потайки милувалася ним. Молочне волосся дрібними косами розсипалося на плечі, сині очі заглядали у душу, а міцна статура додавала йому поважності.
Дівчина відчувала на собі чужі погляди. Вони пропалювали шкіру, спопеляли та змушували почуватися незатишно. Ебігейл не витримала та розвернулася назад. Швидко знайшла того, хто не відводив від неї очей. Самуель. Він сидів за останньою партою й здавалося зовсім не слухав лекцію. Вся його увага належала дівчині.
Вона різко відвернулася. Цей хлопець і надалі вважає, що вона Розалінда. Сподівалася це не створить багато проблем. Раптом, частинка парти до якої торкалися її руки, засяяла. Дівчина різко забрала долоні й на парті з’явилася записка. Папір вже не сяяв і здавався звичайним. Ебігейл боязко глянула на Роуена. Він навіть не помітив цього послання, на дошці розписував формулу магічного сплетіння. Дівчина пробіглася поглядом по рядках: “Розаліндо, він утримує тебе силою? Я допоможу тобі втекти. Чекатиму тебе сьогодні вночі в оглядовій вежі”.
Від прочитаного, тіло Ебігейл ще більше запалало. Почувалася так, наче на неї висипали відро окропу. Вона розвернулася і глянула на Самуеля. Він дивився на неї вимогливо й ніби чекав схвалення. Дівчина заперечно похитала головою. Самуель насупився та міцно стиснув губи. Вмить записка спалахнула вогнем та згоріла, перетворившись на попіл.
Ебігейл вирішила змовчати про цей інцидент. Боялася, що Роуен розлютиться і це тільки загострить конфлікт. Зрештою, скоро вони поїдуть на практику, зруйнують цей зв’язок і Самуель її більше не побачить.
Після пар Роуен вирішив відвідати бібліотеку та більше дізнатися про менуар. Він стояв серед стелажів з книгами про артефакти й не знав, де шукати потрібну інформацію. Маг не довіряв Ебігейл і бажав упевнитися, що менуар здатний переміщати магію. Не хотілося бути сліпцем та втрапити у неприємну ситуацію. Чоловік впевнено розпорядився:
— Ти подивися тут, а я займуся книгами з древніми артефактами. Нам потрібно дізнатися, що саме ти зробила не так. Я не знаю, чи жерці погодяться нам допомогти, тому варто готуватися до всього.
— Зачекайте, — дівчина налякано схопила його за рукав. — Ви не викажете мене їм? Я більше не можу там знаходитися. Крім того, вони мене сильно покарають за втечу.
У її очах застигла надія. Очі. Карі, з темним обідком навколо, нагадували дорогоцінні алмази. Вони зачаровували, п’янили, й чоловік намагався не дивився на них. Проте погляд сповнений сподівань закарбувався у пам’яті. Роуен не міг повернути її жерцям. Стало шкода дівчини. Хотілося добряче шваркнути її батька та того поважного джентльмена, який посмів позбавити Ебігейл честі. Він помахав головою:
— Не викажу, але ти розумієш, що сказати їм щось потрібно. Я припускаю, діятимемо швидко. Ми точно маємо знати, що необхідно зробити.
Попри впевнені слова, Роуен не знав як повернути собі магію, при цьому не виказавши дівчину. Йому б не хотілося, щоб вона постраждала. Ебігейл й так зазнала багато лиха. У нього виник деякий план, проте чоловік не був впевнений у його успіху. Він висмикнув руку та заховався за стелажами. Поглядом чіплявся за назви книг, проте думки належали Ебігейл. Хотілося переконатися у її щирості, але не знав, як це зробити. Взяв книгу з полиці й почав хаотично перегортати сторінки.
З-за стелажів почув голос Берка й маг скривився. Очевидно декан звертався до Ебігейл:
— Мені подобається, коли вродливі дівчата ще й розумні. З ними завжди знайдеться про що поговорити. Цікавитеся якимось конкретним артефактом?