Глава 3

Чоловік пішов й Ебігейл сіла на ліжко. Все не так погано, як здавалося на перший погляд. Маг її не вбив, не виказав гвардійцям, й поводився адекватно. Сподівалася він дотримає слова й не залишить у Лепширі після того, як отримає назад свою магію. Вона скинула ілюзію і вогняне волосся перетворилося на каштанове. Утримання чужої зовнішності вимагало затрат сил. Дівчина сподівалася, що до ранку її магічний резерв поновиться. Згадавши про Аїшу, прикусила палець. Зараз її сестра невідомо де у вигляді троля. Надіялася, що Аїша залишилася у монастирі або її перенесло до Меридіт.
Ебігейл прокинулася вранці від легкого лоскоту у тілі. Хтось наче щипав її й з переляку дівчину скинулася та сіла на ліжко. Рипнули двері та остаточно позбавили залишків сну. Вона миттю повернула собі обрану вчора личину й запитаним поглядом втупилася у чоловіка. Розхристаний, з-під розстібнутої сорочки виднілися татуювання на пружних м’язах. Дівчина відмітила, що він доволі молодий та вродливий. Насуплені складки на чолі свідчили про його невдоволення.
— Прокидайся! Без тебе я навіть до шафи з одягом не можу підійти. Ти прив’язала мене до себе магічними мотузками, а мені потрібно одягнутися.
Дівчина встала з ліжка та наблизилися до чоловіка.
— Я ж не хотіла цього. Мені самій неприємна ця ситуація.
— Сподіваюся залишилося потерпіти кілька днів і жерці з Лопширу нам допоможуть.
Роуен зайшов до своєї спальні й направився до шафи. Витягнув костюм та, навіть не соромлячись, почав одягатися. Дівчина одразу відвела погляд. Вікна покоїв виходили на внутрішній дворик з фонтаном у центрі. Охайно підстрижені кущі, доглянуті квіти, підметені доріжки, справляли приємне враження. З-за спини донісся голос чоловіка:
— Зараз ми підемо до їдальні. Зазвичай, адепти сидять за іншими столами, але з очевидних причин, ти сядеш поруч зі мною. Дотримуватимемося легенди, що ти абітурієнтка за якою я повинен наглядати. До речі, — Роуен став біля дівчини й свердлив її прискіпливим поглядом, — ти можеш кинути ілюзію на свій одяг? Ця сукня геть не личить моїй родичці. Я ж не збіднілий аристократ.
— Звісно, — Ебігейл начаклувала у міру розкішну жовту сукню з білими вставками. Гадала такий одяг підійде для академії.
Чоловік задоволено кивнув і вони спустилися до їдальні. Високі стіни, опукла стеля та масивні колони додавали залу помпезності. Довгі столи розміщувалися рядами, а біля них стояли лавки. Ебігейл одразу відчула на собі зацікавлені погляди адептів. Роуен вказав рукою на стіл біля вікна:
— Нам сюди, за викладацький стіл. Ти сідай, а я принесу сніданок. Тут близько.
Дівчина слухняно сіла на запропоноване місце. Пункт видачі їжі й справді розміщувався за кілька метрів від неї й дівчина сподівалася, що цієї відстані вистачить. Навпроти сів джентльмен у дорогому одязі. Позолочені ґудзики, масивні персні, наче кричали про багатство свого власника. Ебігейл глянула на трохи бліде ідеально поголене обличчя, гострий ніс, тонкі губи та русяве волосся зав’язане синьою стрічкою у хвіст. У його зелених очах вирувала цікавість:
— Доброго ранку! Ви, мабуть, переплутали столи, це викладацький стіл. Але я не проти вашого товариства. Раніше я вас тут не бачив. Не знаю, як я міг не помітити такої вродливої дівчини.

— Може тому, що раніше її тут не було, — сердитий голос Роуена прогримів залом. Чоловік поставив тарілки на стіл та сів поруч з Ебігейл, — це моя племінниця, майбутня адептка. Прибула вчора, ознайомитися з академією. Я готую її до вступу.
— Племінниця? — незнайомець скривився та підозріло зіщулив очі, — не знав, що у тебе є така доросла племінниця. Це якої сестри донька?
— Вона моя двоюрідна племінниця з Дарвілю. Вона трохи погостює у мене.
– Ох, у такому разі, я бажаю познайомитися, — чоловік простягнув руку, — Берк Горінстон, ректор цієї академії.
Ебігейл боязко подала руку і її пальчики опинилися у долоні чоловіка. Він підніс їх до вуст та, не відводячи погляду від її очей, поцілував. Тілом дівчини пробіглося тремтіння. Вона згадала, що це ім’я прозвучало з вуст Роуена, коли він підозрював її у замаху на його життя. Різко висмикнула долоню та схопила виделку.
— Ебігейл, можна без почестей.
— І все ж, мені цікаво дізнатися ваше прізвище, – Берк струснув серветку та розстелив її на колінах.
Дівчина благальним поглядом глянула на Роуена. Він зрозумів усе без слів й врятував її від відповіді:
— Дормел. Це по материній лінії.
Весь сніданок між чоловіками відчувалося напруження. Ебігейл ловила на собі липкі погляди Берка й не розуміла чим це обумовлено: раптовою симпатією, чи спорідненістю з Роуеном. Після трапези Ебігейл йшла з лордом до аудиторії та слухала його невдоволення:
— Як ти посміла посміхатися Берку? Він слизький тип, не вір йому. Всі його слова лише для замилювання вух. З ним потрібно бути обережним.
— Це просто посмішка ввічливості, не більше. Що відбулося між вами, чому така прихована ворожнеча?
Чоловік нервово смикнув за рукав камзола й Ебігейл зрозуміла, що потрапила в ціль. Роуен продовжував рухатися розміреною ходою:
— Ми не вороги, просто недолюблюємо одне одного. Берк теж бажає стати придворним магом, а вакантне місце лише одне. Виходить, що ми суперники.
— Але ваша неприязнь розпочалася раніше, правда ж?
— Ми прийшли, — чоловік зупинився перед дверима аудиторії та не мав наміру відповідати на запитання, — поводься тихо й намагайся від мене не відходити, інакше наш секрет стане відомий всім.
Роуен відчинив двері та зайшов до тренувальної зали. Дівчина зрозуміла, що потрапила в ціль. Лорд не бажав розповідати про причину неприязні до Берка і цим ще більше підігрівав її цікавість. Адепти, які до цього голосно розмовляли, одразу затихли. Вони сиділи на лавках, розміщених по периметру зали. Стіни розмальовані мішенями, зі стелі звисали тренувальні груші, а по центру в колі знаходився сипучий пісок. Лорд зупинився біля нього:
— Вітаю! Сьогодні у нас на занятті присутня абітурієнтка Ебігейл. Прошу, сідайте, — він вказав рукою на лавку.
Дівчина зайняла своє місце й Роуен розпочав заняття. Він розповідав про плетіння, які необхідні для бойового закляття, щоб розірвати ворога. Зосереджений, серйозний, поважний. Такий він подобався їй ще більше. Руками окреслював у повітрі коло й пояснював як правильно з’єднати потоки магії. Вперше дівчина задумалася скільки йому років. Він явно молодший за ректора академії, але магія зберігала молодість, тому Ройен міг бути значно старшим за неї. Вона поринула у свої думки й не почула останніх слів викладача. Із залу донісся чоловічий голос:
— Продемонструєте? Ви завжди показуєте на прикладі. Я не розумію останню формулу в плетінні.
Роуен знітився. Дівчина бачила, що ця тема йому неприємна. Він помахав головою:
— У цьому немає потреби. Інколи траплятиметься, що вам не показуватимуть наочно. Наприклад ви прочитаєте про сплетіння у книзі та захочете його відтворити. Сьогодні ми вчитимемося утворювати завитки зі слів.
Адепти підвелися, почали створювати потрібну комбінацію. Маг доступно пояснював і Ебігейл вирішила спробувати. Зрештою, поки магія у неї, то вона могла нею користуватися. Адепти утворювали сплетіння та запускали їх у мішені. Цілі розривалися на шматки й одразу зросталися назад. Ебігейл доплела майже до кінця й спіймала на собі погляд Роуена. Він помітив її спробу. Підійшов та тицьнув на лінію, яка сяяла синім кольором:
— Тут неправильно. Потрібно переробити. Дай руку.
Він схопив її долоню й став позаду. Притулившись до спини дівчини, у повітрі виплітав потрібну комбінацію, рухаючи її пальчиком. Ебігейл відчувала на шиї його подих, а дотики чоловіка викликали сироти на шкірі. Хвилювання заволоділи нею й змушували тремтіти. Біля вуха почувся голос Роуена:
— Зосередь магію на кінчиках пальців і випусти.
Маг направив її руки на тренувальну грушу й смикнув. З пальців вирвався потік повітря, забарвлений у легкий блакитний колір. Він доторкнувся цілі та розірвався на частинки, а ударна хвиля відкинула дівчину назад. Ебігейл не втрималася на ногах та впала на Роуена, штовхнувши його на підлогу.