Глава 2

Згадка про наречену протверезила чоловіка. У його очах промайнуло прояснення. Він скинувся та відскочив від Ебігейл, наче від розпеченого вугілля.
— Леді Рокстон, це не те, що ви подумали. Ця особа, племінниця моєї двоюрідної сестри. Готується до вступу в академію і я маю за нею приглянути. Попри мою заборону, вона втекла з покоїв. Їй захотілося прогулятися.
— Ви проживаєте в одних покоях? — очі жінки округлилися й стали схожими на дві цибулини. Конігстон знітився й заперечно помахав руками:
— Ні, звісно ні, як можна? Я тільки опікуюся нею, але це проблемна дівчина. Доведеться її перевиховувати, — лорд суворо глянув на неї й пригрозив кулаком, — зараз вона в мене отримає. Негайно йди до моїх покоїв.
Сталевий голос чоловіка не терпів заперечень. Він говорив впевнено й Ебігейл на мить, сама повірила, що зараз отримуватиме удари батогом за втечу. У монастирі їй часто діставалося. Лорд Конігстон гаркнув так, що від страху дівчина втягнула голову у шию. Не роздумуючи виконала наказ й сама не зрозуміла коли опинилася у покоях.
Щойно двері зачинилися, Ебігейл почувалася беззахисною бранкою. З одного боку — з наїженими колючками хижо гарчав дордок, а з іншого — розлючений лорд. Наче для надання драматичності, чоловік прокрутив ключем у замку. Ебігейл приречено заплющила очі. Все. Тепер вона не втече від кривавої розправи за вчинок, який не робила. Роуен поріже її мечем на шматки або дордок з’їсть, й навіть ніхто не помітить. Чоловік заховав ключа у кишеню штанів та грізно насупив брови:
— А тепер зізнавайся. Чому я не можу віддалитися від тебе більше ніж на п’ять метрів?
— Не на п’ять, мені здається відстань трохи більша, — Ебігейл посміла огризнутися та одразу пошкодувала про свою сміливість.
— Яка різниця? — чоловік підвищив голос, — суть не змінюється.
У пошуку порятунку, погляд дівчини перелякано забігав кімнатою. Вона нервово мнула пальці й намагалася знайти хоч якесь пояснення всьому, що сталося. Вона стиснула плечима:
— Не знаю, я все розповіла. Не розумію, чому мене закинуло до вас. Я тільки хотіла опинитися біля Меридіт.
— А я гадаю, ти знаєш, — Роуен насунувся на неї, наче скала.
Ебігейл підняла руки у застережливому жесті. Несподівано з її пальців вилетіли іскри й тоненькими яскравими лініями потягнулися до чоловіка. Струм пронизав його тіло і лорд впав на підлогу. Ебігейл злякалася. Смикнула руки й смужка струму пройшлася стіною, зачіпаючи картину, глечик, свічник, і яскравим осередком зупинилася на дордоку. Він тужливо заскавчав та впав на килим. Склавши пальці в кулак, Ебігейл нарешті заховала струм. Не розуміла, звідки він утворився.
Дордок не рухався й дівчина сподівалася, що не вбила його. Ебігейл кинулася до лорда та опустилася на коліна. Чоловік лежав на спині, його молочне волосся розкинулося на підлозі, обличчя зблідло, а губи пересохли.
— Ні, ні! Тільки не це. Живи! Ти не можеш померти. О, небеса, невже я стала вбивцею?
Ебігейл боязко доторкнулася його оголених грудей та під своєю долонею відчула стук серця. Полегшено видихнула. Її одразу збентежила пікантність ситуації. Вона зачинена у покоях чоловіка й торкалася його оголених мускулистих грудей. Сором обпік щоки. Дівчина різко смикнула руку назад. Нахилилася до Роуена й поплескала долонею по обличчю:
— Отямся! Я знаю, що ти не помер. Як же це? Звідки у мене ця сила?
Чоловік розплющив очі й Ебігейл розчинилася у їх синяві. Він різко схопив її долоню та перевернув дівчину на підлогу. Сам навис зверху, боляче притиснув долоні до підлоги. Вага тіла давила й Ебігейл боялася, що лорд її розчавить. Страх розносився венами й змушував тремтіти. Роуен гнівно насупив брови:
— Що ти зі мною зробила? Чому мій дар тепер твій? Ти ж не просто тут з’явилася. Ти вкрала у мене магію.
Тільки тепер дівчина зрозуміла, що іскри з її пальців це магія лорда.
— Припускаю, артефакт спрацював не так, як треба. Мабуть, я знову щось наплутала. Там була стрілка і якісь полярності. У книзі писалося, що потрібно все правильно налаштувати. Я погано знаю реденійську, а саме такою мовою знайшла відомості про артефакт. Читала швидко і у напівтемряві. А потім почула кроки й закрила книгу. Одним словом, я не зовсім зрозуміла, як там усе налаштовується, гадала якось спрацює. Воно спрацювало, але не так, як мені потрібно.
Риси обличчя чоловіка зм’якшилися і він уже не тиснув своєю вагою. Ебігейл змогла дихати вільніше. Роуен недовірливо зіщулився:
— Тобто, ти стверджуєш, що застосувала артефакт навіть не знаючи як він працює?
— Не зовсім. Я прочитала про нього у книзі. Гадала, все спрацює, але щось пішло не так і я опинилася тут.

Маг вдивлявся в її обличчя, наче хотів роздивитися брехню. Така близькість бентежила дівчину. Вона відчувала його подих, тепло рук, міцні м’язи. Подумки зазначила, що Роуен вродливий чоловік. Від цих думок кинуло в жар. Не про те вона думала, зовсім не про те. Зараз головне переконати чоловіка у своїй невинності, інакше роздушить її як гнилий помідор. Жалісливо дивилася в очі й бачила там бурхливий океан. Зрештою, лорд відпустив дівчину та підвівся на ноги. Широкими кроками підійшов до дордокa та доторкнувся його носа:
— Користуватися артефактом про який нічого не знаєш безвідповідально.
— Уже дізналася. Через неправильно налаштовану полярність я опинилася тут.
– Ти не тільки опинилася тут. Ти зв’язала нас. Тепер ми не можемо віддалитися одне від одного на пристойну відстань, а на додачу — ти вкрала мою магію.
— Я не крала, забирай, — Ебігейл стала на ноги та простягнула руки. Чоловік, відхилившись від дордока, випростався. Натиснув на круглий кулон брунатного відтінку у сріблястій оправі й дордока вихром засмоктало в амулет:
— Я не знаю, як це працює. Без артефакту магію мені не повернути. Що то був за артефакт?
Ебігейл сіла на крісло й намагалася пригадати деталі. Їй хотілося швидше позбутися цього зв’язку й втекти від чоловіка якомога далі. Як тільки він дізнається про неї правду, то одразу викаже гвардійцям. Дівчина склала руки на животі:
— Круглий, золотистий, із синім камінчиком по центру та стрілкою. У книзі його назва звучала як маренур.
— Маренур? — для чогось перепитав чоловік. Ебігейл кивнула. Отримавши підтвердження, Роуен похитав головою, — це дуже давній артефакт, його не можна використовувати. Наскільки мені відомо, він зберігається у Лошмирі в монастирі. Але й монастирем те місце назвати важко. Це скоріше осередок сили, де перевиховуються розпусні панянки.
Маг кинув двозначний погляд на дівчину. Ебігейл одразу пригадала дівчат, яких там перевиховують. Доньки багатих аристократів, які насмілилися заперечити батьку. Хтось не бажав виходити заміж за обранця батьків, хтось покохав простолюдина, а хтось взагалі відмовив королю у своїй увазі. Або як вона… І лише одиниці й справді займалися розпустою. Проте, краще нехай думає, що вона розпусна, ніж злочинниця. Ебігейл стиснула губи й мовчала. Чоловік хмикнув:
— Ти не заперечуватимеш? Не кричатимеш, що там тебе несправедливо зачинили?
— Ні, зараз не важливо за що я опинилася там. Головне вигадати як дістати Маренур й знищити зв’язок між нами.
— Ти намагалася втекти звідти, так? — Ебігейл винувато опустила голову й чоловік сприйняв це як мовчазне зізнання, — хто така Меридіт?
Дівчина стиснула губи. Боялася сказати правду та знову постати перед королем Сиріаном. Після того, що він зробив з її батьком, вважала його безжальним тираном. Ебігейл нервово поправила сукню:
— Подруга моєї бабусі. Я сподівалася, вона прихистить мене, — дівчина вирішила трішки змінити тему розмови, — гадаю Маренур залишився в монастирі.
– Це добре. У нас розпочинається практика. Ми будемо поблизу Лошпиря. Відлучимося на день і відвідаємо монастир.
— Практика? — дівчина підозріло зіщулила очі. Лорд кивнув.
— Так, ми не познайомилися належним чином. Я — лорд Роуен Конігстон, бойовий маг. Працюю в магічній академії, але сподіваюся недовго. Хочу влаштуватися на службу при дворі, там якраз звільнилося вакантне місце. Мені потрібно бути у столиці через два тижні та проходити випробування. Тому маємо повернути мені магію до цього часу.
— Але я не хочу повертатися, — Ебігел здавалася розгубленою. Розпач поселився у серці й не хотілося вірити, що стільки зусиль витратила даремно, — там жахливо. До того ж цю втечу мені не пробачать. Я можу перетворитися на когось, проте у монастирі на мене налаштовані сигнальні маячки. Мою присутність одразу викриють. Прошу, не відправляйте мене назад.
На її очах забриніли сльози. Дівчина сподівалася, що це хоч трохи розчулить чоловіка. Він накинув на плечі сорочку й почав застібати ґудзики, ховаючи під тканиною пружні м’язи з татуюваннями. Ебігейл почувалася комфортніше і такий вигляд чоловіка не змушував її червоніти від сорому. Роуен насупив брови:
— Я не розчув вашого імені.
— Ебігейл.
— Ебігейл і все?
— Так, решту вам знати ні до чого. Прошу, не розпитуйте. Правду я все одно не скажу, а щось вигадувати не хочеться. Як тільки зв’язок між нами зникне, то я безслідно зникну з вашого життя.
— Сподіваюся на це. Завтра у мене заняття з адептами. Представимо вас як мою родичку. Потрібно дотримуватися легенди, Леді Візерс дуже балакуча. Не сумніваюся, що вранці вже всі знатимуть про вас. Можете розміститися у суміжній кімнаті. Я підсуну ліжко до стіни й сподіваюся цієї відстані нам вистачить.