Глава 1

— Ти впевнена, що це спрацює і ми зможемо втекти? — голос Аїши тремтів та виказував хвилювання. Ебігейл, запалила чотири свічки й розклала їх навколо викраденого артефакту. Вона похитала головою:
— Ні, але я не маю наміру покірно чекати, коли король вирішить нас стратити. Якщо я правильно зрозуміла, то артефакт перемістить нас до Меридіт.
— А якщо вона у темниці?
— Будемо сподіватися, що ні, — Ебігейл стиснула губи. Розуміла сестра має рацію, але не уявляла, як ще їм втекти з цього монастиря, який здавався гірше в’язниці.
Ебігейл покусала губи й ножем проштрикнула палець. Крапля крові впала на золотистий артефакт, який віддалено нагадував компас. Круглий, зі стрілкою, з блакитним камінчиком по центру. Аїша боязко заплющила очі й сестра проштрикнула і її палець. Витиснувши крапельку крові на камінець, почула переляканий голос сестри:
— Зачекай, а якщо ми з’явимося біля Меридіт, а вона буде у поважному товаристві? Нас одразу заарештують і повернуть назад.
— А якщо вона нас не впізнає, то нам дістанеться від неї. Ти ж знаєш, що Меридіт жодну бійку не пропустить, крім того, вже надто пізно для відвідування поважного товариства. Я впевнена, що Меридіт спить, — трохи подумавши, Ебігейл кивнула, — добре, начаклую нам нову зовнішність. З Меридіт легше порозумітися, ніж з королівськими гвардійцями. Перетворю тебе на красеня, може серденько Меридіт розтане.
Ебігейл дзвінко засміялася та змахнула рукою. Вона могла змінювати як свою зовнішність, так і зовнішність інших. З її допомогою Аіша перетворилася на вродливого чоловіка з пишними вусами. Глянувши у дзеркало, Аїша запанікувала:
— Облиш ці жарти. Просто зроби мене іншою дівчиною.
— У мене краща ідея, — Ебігейл знову застосувала чари й тепер Аїша перетворилася на низьку, трішки огрядну тролицю з довгим носом горбинкою та бородавками на обличчі. Аїша доторкнулася до обличчя та гидливо скривилася:
— Ебігейл, припини. Нам потрібно поспішати, раптом хтось зайде до нас.
— Вночі? У наші покої? Ти як завжди панікуєш.
Ебігейл перетворила себе на рудоволосу дівчину, хоч від природи їй дісталося каштанове волосся та карі очі, які завжди залишалися незмінні. Магія не могла змінити колір очей. Ебігейл старанно прокрутила стрілки в артефакті й він засяяв синім світлом.
У дівчини запаморочилося у голові, а ноги підкосилися. Здавалося, вона стала невагомою, розчинилася на тисячі частинок та склеїлась назад. Світло зникло й Ебігейл впала на килим. Густий ворс залоскотав носа і дівчина чхнула. Не розуміла звідки у їхній бідненькій кімнаті взявся килим. Потягнувшись на ліктях, побачила розкішну спальню. Біля ліжка з бордовим балдахіном стояв незнайомець, розвернутий до неї спиною, а у лампах горів вогонь. Аїши не було поруч й це викликало хвилювання, що гірким плетивом скупчилися у грудях.
Дівчина поглядом вивчала широку оголену спину з мускулистими м’язами. Довге молочне волосся заплетене у сотні дрібних кіс спадало до плечей, а чорні штани підтримував широкий пояс. Чоловік різко розвернувся. Погляд синіх очей, проштрикнув дівчину невидимими крижаними голками.
Дівчина хмикнула. Не розуміла, чому Меридіт залишилася наодинці з напівоголеним чоловіком. Несподівано на неї накинувся дордок. Велика бійцівська собака з гострими колючками як у їжака замість шерсті, швидко наближалася. Дордок — це магічна істота, у стані спокою перебувала у вигляді кулона чи брошки, проте щойно господарю загрожувала небезпека, з амулета вистрибував дордок. Вони слухалися лише одного господаря і являли собою справжню машину для вбивств.
Ебігейл завжди боялася цих тварин. Вона злякалася й одразу змінила зовнішність на чоловіка, якого бачила перед собою. Сподівалася, це допоможе уникнути їй кривавої розправи. Дордок на мить зупинився, перевів погляд на незнайомця. Впевнившись, що він на місці, стрибнув на дівчину. Масивні лапи тиснули на плечі, а здорова морда опинилася біля обличчя Ебігейл. Очі. Хижі, жовті, з широкою зіницею дивилися голодним поглядом. Кілька сантиметрів відділяли дівчину від небезпечних зубів. Гострі колючки ледь торкалися шкіри й Ебігейл, уникаючи проколювання, втягнула живіт. Дордок нахилився і на щоці дівчина відчула дотик мокрого носа. Тварина гарчала й вона розуміла — їй нізащо не врятуватися від звіра.

Проте дордок не поспішав кусати. Наче випробовуючи нерви на міцність, обнюхував кожний сантиметр обличчя Ебігейл, яка нерухомо застигла від жаху. Незнайомець підійшов до незваної гості й склав руки на лікті:
— Що ти робиш у моїх покоях?
Ебігейл спробувала опанувати страх, який заважав думати. Не розуміла, як вона опинилася біля незнайомця та ще й притиснута дордоком. Вона ж повинна була перенестися до Меридіт. Дівчина сподівалася, що це її сестра, якось зуміла змінити зовнішність. Вона з надією глянула у сині очі й подумки зауважила, що вони можуть належати Меридіт.
— Меридіт, це ти? — чоловік насупив брови й мовчав. Не почувши заперечень, дівчина впевнилася у своїх підозрах, — це я, Ебігейл. Забери дордока і я доведу це.
На обличчі незнайомця промайнула цікавість. Він опустив руки:
— Я схожий на манірну панянку?
Ебігейл задумалася. Меридіт не питала б про таке. Але артефакт мав перенести її до сестри. Біля вуха клацнули зуби й дівчина заплющила очі. Сподівалася, що Меридіт не перетворилася на дордока. Припустила, що сестра десь ховається у покоях. В шафі? За ширмою? Під ліжком? Хоча і чоловік міг знати де Меридіт. Ебігейл відвернула голову від довгастої пащі:
— Заберіть дордока, якщо він мене загризе, то не буде кому відповідати на запитання, — дівчина відтворила точний голос незнайомця. Її дар дозволяв копіювати не тільки зовнішність, а ще й голос. Щоправда, іншим людям голос начаклувати не могла, лише собі. Чоловік насупив брови:
— Він загризе, якщо ти не відповіси. Що ти робиш у моїх покоях?
— Я шукаю Меридіт.
— Не знаю я ніякої Меридіт.
Суворість голосу та строгість погляду прибили невидимими цвяхами до підлоги. Ебігейл не знала кого боїться більше — дордока, чи цього незнайомця. Сказати правду вона не могла, тому вичавила з себе нервовий сміх:
— Я, мабуть, помилився покоями. То я піду?
— Не так швидко. Чому у тебе моя зовнішність?
Слова чоловіка прогриміли покоями й Ебігейл зіщулилася. Зрозуміла, що необачно виказала себе. Сподівалася у неї вийде відбрехатися. Вона швидко проторохкотіла:
— Може я давно загублений двійник і нас розлучили в дитинстві?
— Не розповідай казок, я бачив, як перетворився на мене. До того ти був дівчиною.
Ебігейл почувалася ланню, загнаною хижаками у пастку.
— Добре, я все скажу, тільки заберіть цього пса. Він мене лякає.
Чоловік присвиснув і дордок підбіг до нього. Сів біля колін господаря та загрозливо вишкірив зуби, показуючи готовність атакувати. Ебігейл підвелася й, наче відтягуючи неминучу мить, поправила одяг. Не знала, як пояснити це все, не відкриваючи правду. Боялася, якщо чоловік дізнається її ім’я, то одразу викаже королю. Вона розуміла, що мусить розповісти часткову правду. Дівчина винувато опустила голову:
— Я шукаю Меридіт. Вибачте, так незручно вийшло. Я помилився покоями. Побачивши дордока, запанікував й перетворився на вас. Сподівався уникнути слідів від гострих зубів.
— Ви дівчина, так? Можете перетворюватися на кого завгодно? — Ебігейл невпевнено кивнула. Не збиралася розповідати, що вона може перетворювати ще й інших. Чоловік повільно провів пальцями по бороді й злегка натиснув на ямочку в центрі, — рідкісний дар. Я хочу бачити ваше справжнє обличчя.
Дівчина намагалася згадати, яку зовнішність вона начаклувала перед тим, як з’явитися тут. Зосередившись, зробила собі руде волосся та трохи змінила риси обличчя. Шкірою розсипалися веснянки, а замість чорних штанів, з’явилася синя сукня. Ебігейл розвела руками:
— Ось, мені нічого приховувати. Я просто помилилася покоями, вибачте за непорозуміння. Артефакт повинен був перенести мене до Меридіт, але чомусь опинилася тут. Я піду, вибачте за турботу.
Ебігейл різко розвернувся та впевнено попрямувала до дверей. Сподівалася, чоловік її не зупинить. На спині відчула легке поколювання, яке нагадувало укус бджоли. Простягнула руку, щоб відчинити двері, й невидима сила одразу потягнула назад. Вона не могла рушити з місця, а спина затерпла. Очевидно, що втекти від незнайомця буде не так легко, як хотілося. Чомусь він не відпускав її. Ебігейл зиркнула на чоловіка з-під насуплених брів та намагалася не виказувати переляку:
— Що ви зробили? Випустіть мене.
— Я нічого не робив. Можете йти, — чоловік зневажливо змахнув рукою, проте в його очах промайнула хитринка. Ебігейл розвернулася й спробувала зробити крок вперед. Але в неї нічого не вийшло.
– Що це за жарти у вас такі? Я гадала ми все з’ясували.
– Не розумію причину вашого обурення.
— Я не можу вийти з покоїв.
Чоловік підозріло зіщулив очі. Підійшов до дверей та відчинив їх:
— Проходьте, я не маю наміру вас затримувати.
Він став вбік, пропускаючи Ебігейл. Дівчина боязко оминула його й вийшла у коридор. Пришвидшила ходу та рухалася у невідомому напрямку. Головне — заховатися від пронизливого погляду крижаних очей. Пройшовши трохи коридором, вимушено зупинилася. Здавалося, на неї накинули невидимий аркан, який не дозволяв рухатися далі. Позаду почувся голос незнайомця:
– Дивно, я не можу зайти до кімнати, а ви, очевидно не можете пройти вперед.
— Так, — Ебігейл вперто намагалася рушити з місця, але нічого не виходило. Її потягнуло назад і вона, пролетівши кілька метрів, зіштовхнулася з широкою спиною чоловіка. Вдарившись, вони обоє впали на підлогу. Дівчина сіла:
— Що це було?
— Не знаю, але нас притягнуло одне до одного, наче магнітом, — чоловік став на ноги й простягнув долоню. Ебігейл демонстративно не торкнулася її, самостійно підвелася та випросталася.
— Як таке можливо?
— Не знаю, але факт залишається фактом. Я спробую пробити невидиму стіну струмом.
Ебігейл стала біля стіни. Маг змахнув рукою, проте нічого не відбулося. Він простягнув долоню й розставив пальці. Насупив брови та стиснув губи у вузеньку смужку.
— Я не можу застосувати свою силу. Жодної іскорки, жодне бойове закляття не спрацьовує, хоч ще ввечері я чудово демонстрував адептам свої вміння, — чоловік підійшов до Ебігейл й, міцно схопивши її за руки, притиснув до стіни. В його очах горіли іскри злості та породжували страх у серці дівчини, — зізнавайся, що ти зі мною зробила? Куди поділася моя магія? Це підступи Берка?
Складалося враження, що чоловік, наче розлючений бик, розтопче, заколе та знищить Ебігейл, якщо не почує відповіді. Його очі палали злістю й здавалося у них не залишилося нічого людського. Страх липким тягарем тиснув на її груди та змушував серце скажено битися об ребра. На карих очах дівчини з’явилися сльози. Її звинувачували у тому, чого вона не робила. Ебігейл помахала головою:
— Нічого, чесно. Я тільки хотіла переміститися до Меридіт. Взяла артефакт, бризнула на нього кров’ю, покрутила стрілку і мене закинуло до вас. Я не винна і ніякого Берка не знаю.
Раптом відчинилися двері у кінці коридору й з покоїв вийшла жіночка у білому чепчику. Підозріло глянула на пікантне затискання й плеснула в долоні:
— Лорде Роуен Конігстон, як вам не соромно заводити амурні стосунки на стороні? Це негідна поведінка й зовсім вам не личить. Невже ви забули про свою наречену?