Розмова 11

Поки держава чекала на законні три доби, наше власне коло виявилося набагато ближчим до реальності, ніж поліцейські інструкції.

Коли соцмережі вибухнули нашими відчайдушними постами про зникнення, ситуація вийшла за межі нашого невеличкого містечка. Знайомі сім'ї — люди, яких ми знали роками і про яких уже давно забули у щоденній круговерті бід, — побачивши цей жах у мережі, почали піднімати на вуха всі свої зв'язки. Хтось зателефонував знайомим у вищих чинах обласної поліції, хтось тицьнув куди треба, і крижана машина правосуддя раптом зрушила з місця.

Слідча група, що ще зранку відмахувалася від нас «інструкціями», раптом отримала чіткий наказ зверху. Вони взяли в оберт того самого «дружка» — того самого Собаку з мого розкладу, який так солодко брехав мені по телефону, сидячи за містом.

Коли до нього додому приїхали люди в формі й притисли до стіни, перекривши кисень усіма доступними методами, його показний гонор здувся за лічені секунди. «Пахло смаженим», і він побіг здавати все, що знав, аби врятувати власну шкуру.

А правда виявилася настільки цинічною, що в мене заніміло серце.

Денис усе це час нікуди не зникав у класичному розумінні. Він не був викрадений і не лежав у канаві. Він сидів у затишному містечку неподалік, знявши якесь дешеве забите помешкання, і... спостерігав.

Усю цю добу він розважався тим, що через спеціальну шпигунську програму в реальному часі дивився, як ми з мамою збиваємося з ніг, як обдзвонюємо лікарні, як плачемо, як я пишу пости в соцмережах і як за ним «сумують» усі друзі та знайомі. Він сидів у безпеці й наче в кінотеатрі дивився серіал, спокійно спостерігаючи за нашим панічним жахом.

Але гроші на рахунках у нього закінчилися. Тож він зв'язався зі своїм вірним «дружком», створив онлайн нову банківську картку й почав випрошувати в того перекази на мотель і таксі, аби тікати далі. Він спілкувався виключно з ним, перестраховуючись і відчуваючи себе генієм конспірації.

Проте він переоцінив вірність свого товариша.

Коли слідчий притиснув цього «дружка», той злив усю їхню переписку, усі деталі й останні прохання Дениса про гроші. Поліція вирахувала цифрові сліди нової картки й миттєво вийшла на його цифровий слід.

Але Денис був занадто лякливим, аби вчасно зупинитися. Якимось шостим почуттям — чи то через те, що «друг» почав надто довго відповідати, чи то через банальну параною — він у останню мить «просік», що його товариш уже під повним контролем правоохоронців.

 Зв'язок із ним обірвався вдруге, але цього разу ми знали головне: він ховається неподалік, він у паніці, і кола навколо нього стискаються з кожною хвилиною.

Господи... За що мені ця ганьба? За що цей нескінченний глухий кут?

Коли слідчий розповів нам усю правду — коли стало відомо, що Денис не був ані викрадений, ані поранений, що він весь цей час сидів у якомусь дешевому кутку й просто дивився на наші сльози, як на дешеве шоу в інтернеті, — у мені ніби щось остаточно обірвалося.

Краще б його справді вкрали. Краще б він лежав у тій лікарні з розбитою головою.

Тоді б мій біль мав сенс. Тоді б моє серце розривалося від чистого, священного горя. А тепер... тепер усередині лишилася лише брудна, липка огида й випалена пустка.

Мій рідний брат, людина, заради якої я віддала останнє, заклала своє спокійне життя, витратила всі нерви, спалила свої ночі — виявився просто цинічним гравцем, маніпулятором, який за моєю спиною будував свої жалюгідні ігри, поки ми з мамою збивали ноги в кров по нічних лікарнях.

Я знову дивилюся в небо, Господи, і не розумію правив Твоєї гри.

Чому я знову караюся за чужі гріхи? Чому мій захист, моя вірність і моє милосердя завжди обертаються проти мене ж облудою й плювком у душу? Я витерпіла все: зраду коханого чоловіка, цькування подруг, злидні, страх перед криміналом, нічні об'їзди моргів і лікарень. І за все це отримала право сидіти в покинутій батьківській хаті й дивитися на згаслу від сліз маму.

Я більше не маю слів, Господи. У мене не залишилося навіть сліз — лише тупий дзвін у вухах і холодна порожнеча. Якщо це моє покарання — скажи, за що? Якщо це мій хрест — то чому він такий нестерпно важкий і смердить брехнею?