Поговори, душа моя.

Поговори, душе моя,

Поговори, мій розум.

Що з цього є насправді я?

Із чого почати свій роздум?

Що є реального в мені?

Що є ілюзія творіння?

Чи є життя в глибокім сні?

Чи є свідомість у камінні?

Чому приходим ми без знань?

Чому шукаєм розуміння?

Чи є у цього світу грань?

У чому помагають вміння?

Чому питання виникають?

Чому “Хто я?” ніхто не знає?

Чому птахи в небі літають?

Чому і хто це все питає?

***

Так, не дають спокійно жити

Питання в юній голові.

Й гармонію щоб відновити

І не снувати, мов у сні,

Юне дівча постановило

Й прийняло рішення в житті

Зловити те, що не зловили

Древні й сучасні мудреці.

Зібравшись з силами потроху,

Вивчивши тексти мудреців,

Збагнувши, щоб не дати маху,

І мудрість й дурість людських слів.

Відкрила серце для природи,

Закрила розум від вагань.

Ступила в емоційні води

Спонтанних дій, де нема знань.

Емоції — це душі мова.

Душа свідомо не живе.

Де голова веде розмову —

Контроль, аналіз, головне.

Все виділяє, співставляє,

Щоб вижити, бо страшно їй, —

Душа безсмертя давно знає.

І розум не збагне цих дій.

Чому буває скучно, страшно?

Чому я злюсь, чому радію?

Чому болить і страшно, тошно?

Чому є розпач й безнадія?

А що, якщо це все потрібно?

Природа нас таких створила.

Невже, природа — дурна тітка

Й не знала, чим нас наділила?

А що, якщо природі довіряти

Й прийняти все, що нам дала

Й з цікавістю нам споглядати

Емоцію, яка прийшла?

Звідки прийшла: з думок, чи з світу?

Яка прийшла: темна, чи світла?

Чому прийшла: чогось навчити?

Чи просто так, поговорити?

І так, добравшись в підсвідомість,

Навести щоб порядок в домі.

Тут й розум може пригодитись:

Куточки темні освітити.

Ось і просвітлення прийшло —

Вже не така й тяжка наука.

Те, що заховано було,

До нас, насправді, завжди стука.

Що ще збагнути нам дано?

Й для чого все ось це потрібно?

Невже, існує темне дно,

А темнота буває рідна?

Чому так розум прагне світла?

При світлі ж спати не можливо.

Можливо, щоб душа розквітла,

Замало тільки віри в диво?

Себе знайти давно старались

Розумні люди всіх часів.

І передати намагались,

Писавши нам чимало слів.

Та слово — розуму робота

І першим точно не було.

Була стихія і болото

Й життя із хаосу цвіло.

Тому, шляхів чужих чимало.

Хтось десь дійшов, хтось ще іде.

Так еволюція тривала.

Триває й досі й далі йде.

І ми творіння в цій природі,

Що містим все, що в мами є.

У світі все стає в нагоді —

Чи гладить мама, а чи б’є.

І лиш єдиную науку —

Пізнать себе й що в світі є —

Природа-мама в наші руки

Ще від народження дає.

Пізнай себе і поділися,

Та строгих правил не давай.

Дай іншим шанс насолодитись

Й знайти в своєму серці рай.

***

Так примирившись із собою,

Пізнавши грані темноти.

Наше дівча іде ходою

До глибшої іще мети:

Єднання з світом усім тілом,

Душею, розумом, чуттям.

І, поки зайнята цим ділом,

Живе простим людським життям.