Початок кінця

На чорному місячному небі відблискували червоні тонах вогню, яким горіло ціле місто. Крики відчаю було чути на тисячі кілометрів. Запах згорівших будинків та плоті розносився весняним вітерцем навколо. Люди бігали, намагаючись врятуватися із цієї пекельної пастки. Але в кожного в очах було розуміння - їм немає куди бігти. Відчай. Ось що можна було відчути кожею дивлячись на це все. І ніби марево на горі недалеко від міста стояла постать, закутана у плащ, який в деяких місцях був підгорівшим.
" Як же це все гарно"- промайнуло у голові людини. Скинувши капюшон взору відкрилося дівоче личко, що було перепачканн в крові. Її крижані очі не виражали нічого окрім задоволення тією картиною, що предстала перед нею. Чорне довге волосся було все переплутане та запачкане в крові.
" Я ніколи не думала що це принесе мені стільки задоволення. Хто б знав два роки тому що цим все і закінчиться. Гарна була історія. Шкода, що коротка"- усміхнувшись власним думкам, дівчина розвернулася спиною до зарева та пішла в сторону лісу. Більше тут її нічого не тримає. Більше ніхто не зможе їй нашкодити...

* Два роки тому*

- Ей, замухришка! Ти чого тут сидиш, ану пішла звідси, бісовська порода!- кричали діти вслід дівчині, кидаючи в неї каміння.
Худенька дівчинка, настільки що в неї здавалося видно було ребра втікала від групи задирак, що не давали їй спокою. У її блакитних очах стояли сльози а маленькі ручки прижимали до себе корзинку з лікарськими травами, яку вона продавала на базарі. Її пошматовані від часу штани були всі замазані брудом а кофтина, котра на ній виглядала як балахон, або навіть мішок з під картоплі.
Я бігла що є сили, хоч би хутчіш опинитися вдома. Пару каменів потрапили мені по спині, напевно завтра будуть нові синці. Забігши у будинок, я закрила вхідні двері і розплакалася, зповзаючи по ним на холодну підлогу. За що мене так ненавидять!? За те що мій батько почав пити як померла мати? Чи що мати, як кажуть у місті, з чортом тягалася!? Мені всього 14! Так, треба взяти себе в руки.
Поставивши корзину на стіл у кухні я оглянулася навколо. Ніби все на своїх місцях. І обдертий стіл з клену, і піч у стіни розмальована квітами, навіть казан що стояв в кутку нікуди не дівся. Подивившись на відро у дверей я тяжко зітхнула. Знову нема води. Добре що колодязь на задньому подвір'ї. Взявши відро та вийшовши з хати, обережно оминула куст шипшини що ріс біля входу та під парканом пройшлася до заднього двору. Повісивши відро на гачок, відпустила ручку колодьязу і через секунду почула глухе плюх. Ручка довго не піддавалася, але я все таки змогла набрати води. Повернувшись на кухню та з'ївши шматочок хліба, запила водою. Напевне, це вся моя їжа буде на сьогодні. Гіркі сльози знову почали душити, але вдаривши себе по щокам, ніби прийшла в норму. Як раз в цей момент двері хати відчинилися і зайшов батько. Як завжди напідпитку та в не дуже хорошому гуморі. А за ним стояло дві фігури в темних плащах з золотою вишивкою. Я навіть не знаю що це за візерунок. Але я не встигла роздивитися оскільки мені прилетіло по обличчю від батька рукою.
- ах ти мала мерзото! Знову шаталася по місту та ніц не заробила! Ну нічого, тепер ти будеш корисною. З цієї хвилини ти більше не моя проблема. Тебе забирають ці люди. Вимітайся з мого дому чудовисько! - я не могла повірити. Хоч яким він не був, але це мій батько. В мене перехопило подих від болю та образи. Власний батько мене... Продав? Ця думка далася мені тяжко. Щока до сих пір боліла від сильного удару а з носу, здається, шла кров. Невідомі люди підійшли до мене та сунули під ніс якусь склянку. Навколо згустилася темрява і я провалилася в неї.
Невідомі люди підхватили падаюче тіло дівчини на руки та тихо, не сказавши ні слова, вийшли з хати. Їх шлях пролягав до лісу де і була їхня домівка. Вже почало вечеріти. Небо окрасилося гарним оранжевим заревом а в далечині лісу горіли вогні. Дві фігури з ношею на руках вишли на невелику поляну яка була навкруг обставлена свічками. Посередині стояла кам'яна конструкція, схожа на стіл. Тіло дівчинки поклали на неї та з темряви вийшло ще 5 фігур. Вони обступили тіло дівчинки та почали щось говорити на невідомій мові.
-ak, lieliskā māte daba, dod mums spēku cīnīties ar ciešanām, dod vaļu saviem spēkiem un ved pazudušo dvēseli caur šo pasauli uz savu!!- в руках одного із невідомих людей в тьмяному світлі від свічок блиснув чорний кинджал та одним різким рухом руки був встромлений в сердце дівчинки...