Есей 3. Діатриба.

Я повертаюся назад. Літній підвечірок, далекі вибухи й шелест мережевних фіранок. Думаю про це, коли йду вокзалом на вихід.

Смерть. Мій друг каже:

- Це дуже бентежна подія. Я пам'ятаю як тато випадково переїхав котика. Мене вражала ця безповоротність такого пребігу подій, що пройшли ніби зовсім безпідставно. Можу лиш уявити те, що відчував тоді батько.

Відповідаю: 

- Так. Про безповоротність влучно сказано.Такі хвилюючі речі викликають багато питання до себе. Чому людину так хвилюють такі речі: вид крові, мертві тіла тварин, а особливо савців. До того ж це все має певну градацію болісних переживань. Мертвий жук навряд когось зворушить. Мертва миша - я сьогодні виніс одну спійману мишоловкою. Мертвий пес чи кіт? А коли ти його знав? А коли це твій товариш, якого розірвало вибухом? А коли він просто вмер за якихось інших обставин, а тепер ти просто його бачиш в труні? Чому в такому випадку це не так вдаряє?

Я думаю:

- Спочатку відчувається певне оніміння, навіть вдавана боротьба проти себе. Одразу ж зринають думки. Що я відчуваю? Це і все? Що я втратив? Що зникло з цього тіла? Що в ньому було до цього? Відчуження від мертвого, нагадує зневагу до колишньої коханки. Я частково й знаю відповіді, але тим не менш. До того ж дивує й те, як в світі має місце бути  і кашель, і шмарклі й смерть котів одночасно. Ці світи ніби й не пересікаються в свідомості, а людина лиш перемикається між ними. Як звичні речі, що існують в цьому світі без осмислення людиною, набувають зовсім різних відтінків залежно від стану свідомості, від передумов, які стали наслідком якихось подій.

Коли ж я, власне, присів і відчув, що його живіт став набагато м'якшим, шерсть куди пухкішою, а тіло було ще дуже теплим - я зрозумів, що найбільше шкодую про втрачене задурно життя, і що світ вільно сприймає смерть кожного. Його переламана шия, яка дурнувато звисала над землею і безвільне лежання. Ще я подумав тоді, як безглуздо стається смерть, і що вона безтурботно знижує вдавано-високий лет життя. Адже там із думками і лайно, і кров А людина, і я зокрема, теж безглуздо помру, що б не робив. Ця безжалісна істинність не те, щоб вражала, але вона переосмислюється по-інакшому. Проблема не в тому, що ось смерть, а в тому, що вона стається і вражає. І це добре.

Над головою пролітає зграя голубів. Я в чужому місті. Різдво.