Поглянь, брошури мокнуть під дощем!
Есей 1.
Вокзал – завжди місце тимчасового пристановища, чистилище, котре зустрічає новоприбулих запахом холодного граніту й дизельного випару, мішаниною зубних паст, парфумів, антиперспірантів та чорнотою табло над головою. Пасажири намагаються чимдужче покинути обігріті запахом спітнілих тіл та сопухів вагони, нескінченні ряди валіз – це оберемки віджитого, котрими людина намагається супроводжувати себе на цьому складному шляху, мандрівці крізь холод гранітних стін та підлоги, знебулість пустельно-порожніх вестибюлів та почекалень, холодні та байдужі погляди білетерок і буфетниць, врешті-решт незглибиму й непоборну пітьму отворів у підлозі, що звуться вбиральнями. Це все – речі тимчасового користування, а, отже, й твоя присутність тут серединна, проміжна, немов прошарок сірого тиньку, що пробивається із щілин та розколів у стінах.
Як і будь-яка мандрівка, потяг врешті привозить тебе до себе самого. Нерішучість не зупиняє від крокування цими потрісканими, цими побитими, потрощеними, зотлілими, забутими, втрачено-штучними плитами сходів. І вкотре доводиться спускатися й дякувати змученій провідниці, а потім рушати вздовж потягу. Поїздка - це завжди сон у чиємусь маренні, слідкування по чиїхось слідах.
А, втім, куди не подасишся – всюди жадаєш миті знебулості й уваги, миті співпереживання й трепетної прохолоди від перебутого.
Відредаговано: 16.02.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
