Глава 28

Зібрався. Стою біля дверей Лозинських. Стукаю. Двері відкривають. Проходжу всередину бачу за столом сидять четверо людей. Трьох я впізнаю.А от незнайома мені дівчина сидить до мене спиною я не бачу хто це. Повертається. Азалія? Якого...... Що вона тут забула? Злість наповнює мене. Але на лиці спокій. Бачу її погляд вона шокована. Вона не очікувала мене тут побачити. А як я себе неочікував тут побачити.

— Дякую за запрошення. - каже Форест.

— Та немає за що. Ми завжди раді тебе бачити. Тим більше ми вже майже рідні. - каже батько Лілі.

— В сенсі?- подає  голос Азалія.

— Ой, забула. - каже Лілі.— Це.....- показує на зрадницю— Моя сестра, Роксана Фон Лотарзинська. Думаю, ти її пам'ятаєш.- в мене інфаркт. Тепер питання, що вона робила в моїй компанії? Її сім'я  грошей не потребує. Чому вона тоді працювала у мене? І чому одягалася так як ніби вона проста дівчина? 

— Пам'ятаю.- кажу. — На жаль.- тихо промовляю, щоб тільки вона почула. 

— Думаю ви  знаєте чому ми  тут  всі разом. Ми зібрались  щоб обговорити весілля.Ми вирішили провести його швидше заданого строку. Воно відбудеться через два дні. Тому Крістофер і Ліліана готуйтеся. - бачу її реакцію. Вона в конкретному щоці. Я думав вона знає. Все обговорення  весілля вона косо на мене поглядає як ніби це я її обманював, а не вона мене.

Роксана

Ми сидимо за столом і обговорюємо майбутнє весілля.  А Крістофер абсолюно спокійний. Його  взагалі не хвилює, що я тут сиджу. Невже він мене обманював весь цей час? Притворявся.Хоча,тепер це мене не має хвилювати. Я  сиджу як на голках, а всі решта такі раді як ніби Лілі одружується з принцем Англії.

 Ясно. Їм це вигідно. Вони ж бізнеси об'єднають і дві  і так великі Імперії стануть одною гіганською. Тепер все понятно. Для мене сидіти тут мов туртури. Тому краче втекти.

Лілі сидить і світиться від щастя. Я вже давно підозрювала, що він їй подобається ще коли вони разом ходили в клуб. А тепер я точно впевнена. Але про почуття Фореста до неї, я не знаю. 

Я висиділа за столом  ледве пів години.

— Дякую за вечерю.- звертаюсь до батьків. — Я вже піду до себе в кімнату. 

— Посиди ще з нами. - обзивається сестра.

— Я змучена з дороги тому хочу відпочити.

— З дороги?- питає Форест.

—  Роксана  недавно приїхала з відпочинку.

— Там ти весь цей час пропадала?

—  Так. - який косий погляд. Краще мені якомога швидше піти в кімнату, бо боюсь , що Крістофер розвіє моє прикриття. 

Піднімаюсь сходами і опиняюсь в кімнаті. Закриваю двері на ключ і рази 2 перевіряю чи закрила. Хоча сумніваюсь, що він посміє сюди зайти. Декілька годин не виходжу з кімнати. Чекаю коли піде. 

Вночі

Я вже збиралась лягати спати,чую стук у двері. Нічого не підозрюючи йду відкривати їх. Вічиняю. І замість будь кого з моєї сім'ї, на моєму  порозі стоїть Форест. Я різко  починаю закривати двері, але не встигаю. Його нога не дає.

— Що ти тут робиш?

— Я сьгодні тут ночую.

— Чому не вдома?

—  Ти забуваєшся. Це я тут маю ставити запитання. - відповідає і проходить в середину. Закриває кімнату на ключ. Це погано. Дуже погано. Я відходжу від нього на безпечну відстань.

— Що ти робила в моїй компанії? Ти ніби грошей не потребуєш.

— Працювала.

— Працювала. Як Новицька  чи Йоркська? - значить він знає про підаствні особистості.

— Я мусила приховувати інформацію про себе. 

—  А, точно ти ж втекла з дому. Втекла від всіх. Пів міста тебе шукало,а ти виявилась ближче нікуди. 

— Зрозумій мене. 

— Давиш на жалість. - каже і підходить ближче.

— Ні. Я... - не можу зібратись з думками.

—  Не потрібно мені  нічого пояснювати. Мені плювати. Краще скажи як мені тепер  тебе називати? Роксана? Чи може все таки Азалія? 

— Це все я. І ти це знаєш. - його погляд розриває мене на частини. Ріже мов ніж.  Бачу, що він йде до дверей.  Ні. Він цього не зробить.

— Ти ж не збираєшся, розказати правду моїй сім'ї?- зупиняю його в дверях.

— А, що мене зупиняє.

— Весілля. - говорю перше, що прийшло в голову.

— Точно, весілля. З прекрасною, доброю, а головне чесною. Не похожою на свою жахливу сестру, дівчиною. - мені гірко стає від його слів. 

—  Так,  я жахлива. Так, я брехала. Але нагадую тобі, що це ти пустив мене в своє життя. Ти запропонував роль нареченої. Ти підпустив мене настільки близько до себе. - нападаю на нього. — І не забувай головне.  Ти теж не святий. Хто звинуватив мене без причини?  Хто використав мене мов якусь шл*** коли я була п' яна? - от, молодець, Азаліє. Ти його вивела. Він впечатує мене в стіну. Все  досить. Мені набридло з ним гратись. — Іди, геть,не хочу тебе бачити. Ні чути, ні  знати. - б'ю його. — Як ти міг, я ж тобі вірила. А ти...

— У нас нічого не було. Якщо тебе це заспокоїть. І ніколи не буде. Я би ніколи не переспав з такою безсердечною, брехливою, сук** як ти. 

— Якщо, я тобі така неприємна тоді чому ти ще тут? - задаю питання, але так і не отримую на нього відповіді. Відчуваю тільки його губи на своїх і велике бажання. Бажання не зупинятись..