Глава 24

Всіх перевірили. Але мене так і не знайшли. От і чудово. Зараз я піднімаюсь у свій кабінет. Назустріч йде Форест. Я вже хочу щось йому сказати,але він проходить повз мене. Стоп... Що? Що це з ним? Я звичайно хтіла щоб він лишив мене у спокої,але.... Чому мене це хвилює? Ти ж хотіла нічого до нього не відчувати. Так чому зараз думаєш про нього. Задумавшись я не помітила людину і врізалась в неї. Ну точніше в нього. 

— Ой,вибачте. - кажу, а сама оглядаю його.

— Нічого страшного. Ви не забились? - я в нього врізалась, а він за мене переживає? Серйозно? Такі хороші  люди ще існують?

— Ні. 

— Ви тут працюєте? - запитує незнайомець.

– Так. А ви?

— Давайте краще на ти. Ні я прийшов сюди у справі. Я доречі Артур.

— Я Азалія.

— Азалія, а може ми після робити сходимо прогулятися. Ви мені місто покажете, бо я тут не місцевий. - чесно кажучи я не дуже хочу йти на побачення щей з незнайомцем.Хочу відмовити, але  бачу ,що до нас прямує бос. 

— Я із задоволенням. - промовляю так щоб Форест почув. Стоп....Що? Яка зустріч ти про що думала, Азалія? А,що йому можна гуляти з Лілі , а мені ні. Яке тобі взагалі до нього діло. Ніякого. Просто хочу його позлити. Я бачу в тебе виходить.- кажу сама собі, бо бачу погляд Крістофера. Злий, навіть дуже злий. Я його злила так  тільки один раз за весь час поки я тут працюю і це було погано. А, чому він злиться ? Це ж просто ....  А якщо він ревнує? Ревнує. Точно ревнує. Правда ж ? Хоча звідки мені точно знати, я ж не розбираюсь в чоловіках. Всьому мене мама навчила,але  тільки не цьому. Ніколи не могла зрозуміти чоловіків і їхні вчинки. Він підходить до нас. 

— Я так розумію, Артур це ти?- звертається Форест.

— Крістофер? 

— Так. Може пройдемо в мій кабінет? 

— Зараз договорю і підемо. - промовляє Артур і повертається до мене. — А коли у вас робочий день закінчується?

— Я в 19 буду.....

— Зайнята. - перебиває мене Форест і підходить до мене. Переплітає наші пальці і обнімає мене за талію. Я в шоці. Не можу поворухгутися, хоча треба було б відштовхнути. — Ми з  моєю нареченою плануємо летіти у Лондон. - добавляє. 

— Нареченою?- дивиться на мене Артур. Я вже хочу сказати , що фіктивною,але згадую умови контракту. Другий раз порушувати їх я не збираюсь. Я киваю головою підтверджуючи ,що це правда. Хай бог мене покарає  мене за мій язик. Який кожного разу бреше і бреше. Мені вже самій надоїло так жити. Не мати права розказати правду про мене: Крістоферу,Лєрі, та навіть рідній сестрі. А може мені повернутися? Спокійне життя я прожила як хотіла. Так може вже час ?

Артур йде. А ми залишаємося наодинці.

— І , що це було?- запитую. Але Форест не збирається мене відпускати.

— А, що було? 

— Ти мене ревнуєш.

— А не зависока в тебе самооцінка ,дівчинко.- притягує мене до себе. Серце скоро вискочить з грудей. Так близько. Хочу відштовхнути, та руки тремтять. Таке враження, що мене позбавили сил.

—Тоді навіщо ти сказав Артуру, що я твоя наречена?

— А це хіба не так?

— Я тобі нагадаю,що фіктивна.

— Чи  я тобі збодич зірвав з крючка?

— Яку здобич? Ти про що?

— Значить досі в мовчанку граєш. Добре.

 — Тобі не здається, що ти почав дуже часто пхатися в моє життя? Невже тобі так важко признати що ревнуєш?

— Щоб ревнувати когось треба до людини щось відчувати,  а ти для мене як була ніким , так і залишилася. Якщо ти думала, що можеш мені сподобатися, то це ти помилялася. Я ніколи б не звернув увагу на таку мисливицю за багатством як ти. На дівчину, яка заради грошей скаче до любого в ліжко.

Щось розбилось. Тільки не розумію , що. Чомусь так боляче стало.  Таке враження , що серце розбили, а потім вирвали з грудей. 

— Мисливиця за багатством значить....- тихо промовляю. Я дивлюсь на Фореста пустими очима. Таке враження, що хтось забрав усі мої емоції, усю силу, і усе бажання бути поруч з ним. Він мене відпусакає. Це добре. Бо я незмогла б його відштовхнути.  Я розвертаюсь у іншу сторону і йду. Цікаво тільки куди? Не чую Крістофера, це і добре. Значить за мною він не пішов.Різко приходить усвідомлення, що мені розбили серце. Замість болі, на короткий час приходить злість. Якщо він мене вважає такою тоді йому не має сенсу бути зі мною у фіктивному шлюбі. Я зриваюсь з місця і йду в кабінет Фореста. Звідкись взялись сльози. Чому я плачу? Я витираю сльози і прямую до столу. Обшукую весь стіл. Де ж він? Де контракт? Невже його тут нема? На тумбочі лежить якась папка. Відкриваю її. Ось він. Знайшла.