Глава 23

Ну добре, що вже не треба грати роль переляканої  бідної дівчини яка боїться кожного шороху.   Оскільки він  все знає притворятись не має сенсу.

— Тебе це не стосується.- спокійно сказала я. Хоча у душі було неспокійно.       Лице я навчилась тримати давно. Ну як я... Мама навчила. Бо на так званих вечорах- балах  люди емоції не показуть. Всі ходять з хмурими лицями  або фальшиво посміхаються.

— А мені так не здається.

— Значить ти помиляєшся.

— Якщо так, то скажи , що мені зараз може завадити розказати брату правду?- значить так граєш Форест. 

— Совість. Ти ж любиш свого брата..- кривлюсь я.  — і бажаєш йому щастя, а це означає, що пхатися у його життя це не твоя парафія. Він сам з усім впорається. - скрежучи зубами промовляю. — А якщо посмієш проговоритися , я  теж мовчати не буду.

 — На що ти натякаєш?

— Ти думаешь что я про твої махінації не знаю? Замість того щоб спокійно займатися бізнесом ти ведеш брудні справи. Підкупляєш чиновників і людей у компанії брата і батька. А ще ти чомусь дуже сильно одержимий моєю сім'єю. Не скажеш чому?- по його реакції видно що я його здивувала. Щепак. Він мене здивував не менше. Не думала що все що я підозрювала виявиться правдою. Він аж позеленів від шоку. Ну це мені на руку. Дякую мамі за те, що навчила мене блефувати. Мовчить. Ну та й плювати потім з тим розберусь. А зараз треба тікати поки мій горе женіх не вийшов. 

Я вже в дома. Треба буде до Румії подзвонити і спитатись, що там. Набираю.

— Ало.- відповідає мені. 

— Ну, що там? Ти  його спекалась?- 

— Ага.- обнадійливо промовляє.

— Щось трапилось?

— Трапилось.- чую у трубці інший голос. Стоп. Це Форест? Що він ще досі там робить? 

 — Де Румія?

— Думаєш, що це ти  маєш задавати питання зараз? Де твій племінник?- Чорт. Він у квартирі. Я пропала.

— Так він.......

— Досить.Мене це вже дістало. - перебиває мене і кладе трубку. Так , а Румія? Хоча , що він може їй зробити? Правда ж?  Викрутилась. Фух....Як я змучилась брехати і кожен день боятись бути викритою.  Притворятися і грати чужу роль .Може плюнути на це все і повернутися до дому? Думаю ніхто не буде сильно кричати на мене за те , що втікала.  Так стоп,що за думки? Тобі жити набридло? Чи заміж різко захотілось? Хоча кому я  це говорю? Майже одруженій дівчині. 

Наступний день( офіс)

Я стою на ресепшені і розмовляю з Лєрою. Бачу,що заходять чужі люди і з ними Лілі. Вони всі в чорних окулярах і офіційних костюмах. Сподіваюсь вони не по мою душу. Я закрила лице волоссям щоб важко було мене розпізнати. Вони звернулися до Лєри. 

— Ми прийшли до Крістофера Фореста. - понятно я пішла. — Азалія.- окликує мене сестра. — Не проведеш нас? - провокує.Незлюбила мене? Як це по- сестринськи.  

— Звичайно.- відповідаю і веду їх. Йду перша , бо ще спалять. Доходжу до кабінету і пропускую уперед.

Ліліана( вчора )

Нарешті вдома. Можна і відпочити. Вечір був важким. Щей Крістофер не з'явився на ньому. Цікаво, чому? Дзвінок......... піднімаю.

— Добрий вечір. Я маю новини. - схвильовано говорить детектив.

— Сподіваюсь хороші?

— Так. 

— Я знайшов сліди вашої сестри.

— І де вона? - радію.

— Мені доклали, що ваша сестра з'являлась у компанії вашого друга Крістофера Фореста. 

— Це означає?

— Це означає, що вона досихпір може там перебувати...

— Треба туди навідатись і перевірити? - перебиваю його. 

— Так.

— Дякую за наводку. А, що там Аліса ?

— Нічого. Все чисто. Ні з ким не зустрічається і ні з ким  підозрілии не спілкується.

—  Тоді можете припинити слідкувати за нею. Добре тоді до зв'язку.

Крістофер

У кабінет заходять люди у чорному одязі  разом з Ліліаною. 

— Привіт. - підходить до мене і обнімає. 

—Привіт. У тебе якась справа до мене?

— Так. Мені повідомили, що у твоїй компанії з'явлалась Роксана.- промовляє Лілі. Роксана? От це вже цікаво.

— І ти прийшла  підозру перевірити, так?

— А як ти здогадався? - каже саркастично.

— Добре. Я даю добро. Шукайте її. Але як тільки знайдете повідомте мені.

— Так і зроблю.

Роксана

Поки сестра сиділа в кабінеті Фореста. Я витягнула косметику і зробила такий макіяж , що мене тепер навіть Лілі не впізнає. Двері кабінету боса відчиняються і вони виходять, сестра зі своєю свитою.

— Азалія.- Я розвертаюсь до неї. 

— Чим можу допомогти?

— Можеш зібрати увесь персонал на ресепшені.

— Так. Звичайно. - промовила я і вона пішла. Навіщо це їй?

Зібрала. Всі стоять чекають. Вже разів сто в мене питали причину збору. А я що знаю?

Появилась сестра.

— Ви напевно задаєтесь питанням чого я вас зібрала.- промовляє. — Десь тут має бути моя сестра.- Блеф. Навіть якщо я спалилась вона не знає точно чи я тут є. Всі почали шепотітися. Ну звичайно коли тут в них щось таке похоже було.— Заходьте до мене по черзі у кібент Крістофера. - каже і забирає першу дівчину. 

Принципі мені немає про що переживати. Вона точно ніколи не подумає, що помічниця Фореста може бути її сестрою.