Глава 14

       Крістофер

— Так і знав, що втече. - промовляю і піднімаюсь з ліжка. Що твориться у неї в голові?

Чую дзвінок.

— Кріс, ти дзвонив?

— Так. Мені потрібна інформація про одну людину.Допоможеш?

— А я колись відмовляв тобі? - жартюючи промовляє Ден. — Яка іменно інформація?

 — Вся, яку знайдеш. А саме, головне її зв'язок з Кайлом Полонським.

— Її?  Свою дівчину перевіряєш? - знущається друг.

— Можна і так сказати. Я уклав з нею контракт і не перевірив її особиствсть. Її звати Азалія Йоркська-Новицька. 22 роки. Це все ,що я про неї знаю.

—Подвійне прізвище?

— Ні. Це мене і насторожує.

— Що ти приймав, коли брав її на роботу?  Ти ж ніколи не забуваєш перевіряти людей. Це точно ти?

— Потім будеш зловтішатися. Як тільки щось дізнаєшся маякни. - промовляю і вибиваю.

         Азалія

Вже 12 година ,а я досі сиджу в дома і відновлюю подіїї того вечора. Останнє ,що я памятаю ми цілувались на ліжку, а потім провал. І це навіть  не головна проблема. Мені здається, що він мене запідозрив і куди серйозніше ніж до цього. Мало того ,що перепутала свої фальшиві прізвища, так щей у стані алкогольного спяніння  чуть себе не здала. Одному сказала Новицька, а другому Йоркська. Прекрасно. Спитаєте звідки у мене два прізвища? А я відповім у мене два фальшивих паспорта. Коли маєш багато звязків це не проблема. Роксана ,ти стільки часу переховувалася ,щоб так легко себе спалити. Навіть  перефарбувалась  у брюнетку. Що дармо? Звичайно ні. Я зроблю все, щоб відвести від себе підозру. А, щоб це зробити прийдеться йти на роботу. Хоча і не хочеться. А ,Крістофера в буду уникати. Хоча і незнаю ,що трапилось точно.

— Ну вперед Роксана. - промовляю і заходжу в офіс.

— Привіт Лера. Як справи? 

—Привіт.- відповідає, помічаючи мене.

—  Кепсько виглядаєш.

— Ну дякую.

— Ти не виспалась? - Дакую ,що нагадуєш.

— Та ні. Виспалась. Просто проспала. -  вигадую.

— Ти годину бачила? 

— Так. Ну подумаеш трішки запізнилась.

— Трішки?? Я навіть, якщо б старалась не змогла б так запізнитися.

—  Ну так вийшло. Проїхали. Ти краще скажи бос у себе?

— Ні, його ще не було. - очікувано.

— Тоді я пішла на своє робоче місце. Як тільки прийде скажеш мені.

— Навіщо?

— Пізніше розкажу.-промовляю і прямую до свого кабінету.

Протягом 2 годин все будо спокійно. Крістофера, ще досі не було. Я цьому була рада. Не знаю як йому після цього в очі дивитись. Дзвінок....... Я повертаюсь до своєї сумки у, якій лежить телефон. Не він. Значить це робочий.

— Слухаю.

— Азалія тут до боса прийшла дівчина.- відповідає Лера. 

— Але його немає.

— Вона хоче його дочекатися.- ще цього не вистачало.

— Добре. Зараз спущуся нехай почекає.

Заходжу ліфт і йду на 1 поверх. Виходжу на ходу, перевіряючи документи. Оглядаюсь. На диванчику сидить МОЯ СЕСТРА Ліліана. Прекрасно. Гірше вже бути не може. Тільки в мене питання, чому вона сюди прийшла.  А згадала. Крістофер ж мав з нею піти в клуб. Але через мене не пішов. Капець. Я ще ніколи в сестри не відбивала хлопця. Весело вийшло. Так заспокойся зараз не час. Думай як випутатися з цієї ситуації. Я швидко заходжу у ліфт і піднімаюсь назад на поверх. Знаходжу кабінет Гаспринського. Тільки він може мені допомогти. Стукаю.

— Заходьте.

Відчиняю двері й проходжу в середину.

— Привіт. Тут до Крістофера прийшла дівчина, а його немає.

—  Ну то вижени її. - промовляє Едік навіть не піднявши погляд. Легко сказати.

— А вона не виганяється. Хоче дочекатися Фореста. Може ти підеш і розберешся?

— Як її звати?

— Ліліана. -промовляю і він піднімає на мене погляд.

— Треба було раніше сказати.- відповідає і прямує до ліфту. Ну вибач я ж незнала ,що моя сестра така важлива персона.  — Ти зі мною?

—  Думаю ти сам упораєшся.- кажу і ліфт зачиняється ,а сама біжу до сходів. Ага звичнайно. Ти думав, що я таке пропущу. Опинившись на першому поверсі я зразу їх помічаю. Ставши непоміно уважно слухаю їхню розмову.

— Привіт Лілі. Ти до Крістофера прийшла? - запатує  Гаспринський і обнімає її в знак привітання.

— Привіт. Так. Ми просто з ним домовлялись учора піти в клуба , а він не прийшов і трубку не брав.

— Він ,ще сьогодні в офісі не з'являвся і незнаю чи взагалі з'явиться.

— Нічого я почекаю.

— Може піднімемось в мій кабінет, вип'єм чаю?

— А давай. - промовляє Ліліана і вони прямують до ліфту.

— Як там справи у твоєї сестри? Давно її не було видно. - Каже Едік. А ти це звідки мене знаєш ? Ти ж з моєю  сестрою дружеш , а не зі мною. ХОЧА. Він міг мене по телевізору бачити. Дуже цікаво, що вона відповість.

— Сама незнаю.

— Тобто? - відповідає не зрозумівши.

— Вона втекла з дому і ми не можем її знайти. Тільки це секрет.  Ти ж розумієш. - промовляє і двері кабінету Едіка зачиняються.

А тільки щось цікаве почалось. Шкода. Я повернулась у свій кабінет і працювала до вечора. А сестра ,ще досі сиділа у Гаспринського. Що можна так дого обговорювати? Погоду чи, що?

Чую стук дверей. Але не моїх. Акуратно виглядаю. Крістофер відчиняє двері кабінету зама і заходить до  них. Я підбігаю до дверей і уважно слухаю.

— Крістофер, брат, де ти пропадав? - запитує зам.

— Та справи були.

— Привіт. - промовляє Лілі.

— Привіт. А, що ти тут робиш? - запитує Крістофер.

— Прийшла поговорити. Пам'ятаєш ми з тобою вчора домовлялись піти в клуб ,а ти не прийшов.

— Вибач в мене вчора не вийшло. Мав одну  надоїдливу проблему. - промовляє бос. Це він зараз про мене?  І взагалі, коли це Лілі встигла з ним здружитись?

— Зрозуміло. А чому не подзвонив?

— Телефон сів. Давай, якщо вчора не вийшло тоді завтра сходимо. Це вже точно.

— Давай. - зраділа сестра. Невже він їй подобається? Роксана, потім будеш думати. Требе тікати. Я забігла у свій кабінет і зібрала сумку. Ліфтом спускатися ризиковано. Краще сходами. Вони ж не привикли ходити. Ось. Я вже на першому поверсі. Добре ,що маю з собою папку.