Глава 12

Ми стоїмо на касі. Можна признати ,що у Крістофера є смак. Я одягнена в плаття середньої довжини чорного кольору з вирізом на спині. Воно мені подобається.

— Оплата картою чи готівкою?  - запитує продавець.

— Картою. -  випереджаю Крістофера і витягаю з кишені картку. Не вистачало ще ,щоб він за мене платив. Хоча ціна цього плаття дуже дорога для мене зараз. Але навіть, якщо збанкротую йому не підкорюсь.

—  Я оплачу. - серйозно говорить він і виймає з гаманця свою карту.

— Я можу собі дозволити купити це плаття. - Говорю і ковтаю ком у горлі. Тільки, якщо його куплю то два тижні істи взагалі не буду. Але хто ж буде слухати голос розуму, якщо є гордість? Протягаю карточку до терміналу, але напів дорозі її вихоплюють у мене з рук. Крістофер, ну хто б сумнівався. Він піднімає карту високо високо. Я наближаюсь до нього.

—  Віддай карточку. -  промовляю  і пробую дотягнутися. Але він тримає її над своєю головою. І як її дістати? Він ж на голову вищий за мене. Я скачу, стаю навшпиньки, але все марно. Відчуваю, що зашпортуюсь і починаю падати. Ну, що сьогодні за день такий ? Але мене впіймали міцні руки. Піднімаю  очі на Крістофера. Він теж спостерігає за мною. Близько дуже близько. Його руки на моїй талії , а  наші обличчя впритик одне до одного. Помічаю як його погляд зупиняється на моїх губах і мій теж.  Так  не можна він мій ворог.Він тягнеться до моїх губ, але я вчасно відштовхую його рукою і опиняюсь на відстані. Його здивування минає швидше ніж моє.

— Ось.- промовляє Крістофер і оплачує покупку. Блін не встигла. Хоча впринципі він врятував тебе від голодної смерті, тому немає на що жалітись.

Ми виходимо з магазину і прямуємо до машини.

— Далеко нам потрібно їхати?

—Не дуже. - відповідає Крістофер, заводить мотор і рушає.

—А, де пройде ця зустріч?

—У приватному особняку одного бізнесмена. - Не знаю, що він про мене подумає але мені дуже цікаво. 

— А, що це були за люди з якими ти вітався у лікарні? 

— А ти не знаєш? 

— Я...... та звідки я можу знати хто це.

— Ти ж від них ховалась. Хіба ні? - усе він помічає.

— Та ні. В мене просто шнурівка розв'язалась. - виправдовуюсь безглуздо.  Що ти взагалі говориш Азаліє?? Нічого розумнішого ти не придумала?

— Зроблю вигляд, що повірив тобі. - хитро промовляє. Він точно щось запідозрив. — Це сімя Фон Лотарзинських, вони друзі мого батька.

— Щось я про таке чула. Але хіба в них лише одна дочка?

— У них є ще одна дочка Роксана Фон Лотарзинська. Колись у дитинстві я з нею перетинався.- не треба ля ля. Не просто перетинався. Як я могла його не впізнати. Ми ж часто гуляли разом у дитинстві.

— А де вона зараз? - Як іронічно запитувати про себе.

— Не знаю я давно її не бачив.

— А, яка вона? Красива?- запитала я, але ми вже припаркувалися на стоянці біля, якогось особняка. На найцікавішому моменті зупинились. Я сумніваюсь, що ми до цього ще раз повернемся. Ми заходимо у дім. Я оглядаю його вивчаючим поглядом. Як завжди дорого багато. Я ніби намагаюсь втекти від  світу розкоші і багатства, але він мене не віпускає. Крістофер взяв мене під руку і ми пішли до фуршетних столиків. Багато ж тут впливових людей. Он там наш суддя з мером говорить ,а біля них прокурор із дружиною. Журналісти теж не оминають такі заходи. Це шанс дізнатись сенсацію. На таких заходах зазвичай заводять корисні знайомства. В минулому я часто на таких бувала. Ми взяли по келиху вина. Але мені не можна пити, бо накою дурниць. Кріс випиває все залпом. 

— Можеш хоча би ради пристойності зробити ковток? 

— Ні. 

— Чому? 

— Якщо вип'ю в тебе будуть проблеми. 

— Пий!

— Але, якщо ти цього так сильно хочеш тоді добре. - промовляю і випиваю бокал вина. Як розумно робити це все на зло комусь і не думати про наслідки.

 Помічаю як до нас прямує чоловік років 42 у чорному класичному костюмі.

— Радий тебе тут бачити Крістофер. - промовляє незнайомець, а потім помічає мене і уважно розглядає. - А це? - цікаво в ролі кого я сюди прийшла?

— Це моя наречена. - відповідає мій бос. Що він несе? Я ж наречена тільки для його батьків. Чи Крістофер вже з одного бокалу встиг сп'яніти?

— Азалія......- говорить і затинається. Серйозно? Навіть мого прізвища не памятає?

— Йоркська. Дуже приємно познайомитися.- привітно промовляю і подаю йому руку для рукостискання, але натомість він її цілує. Прямо як принц.

— Едуард Арістов. -відповідає і відпускає мою руку. —Чому не розказував раніше ?

— Та нагоди не було.- виправдовується Крістофер. Я вже думала, що буде допит, але чоловіка кличуть і він йде. Тепер можна спокійно видихнути.

— Ти щось попутав? Чия наречена?

—Моя. - самовпевно промовляє і обнімає мене. Я пробую вибратись, але не виходить. Азалі це тільки на один вечір. Потерпи.

— Але ми так не домовлялись.

— Плани змінилися. Тепер ти для всіх моя наречена.  -  Ставить перед фактом мене.

— Про це не йшлось в контракті.Ти повинен був мене попередити.

— Я нікому нічого не повинен. Ти маєш бути готова до будь-якої позапланової ситуації.- промовляє і наближається до мого вуха.— А ,якщо щось не подобається говори прямо або замовкни. -я вже хотіла йому відповісти але.....відчуваю, що на мене виливається рідина. Відстороняюсь від Крістофера і помічаю пляму на платті. Чорт. Хто це зробив? Піднімаю погляд стоїть дівчина, не просто дівчина, а прямо обгортка журналу. Це ще хто? 

— Ой, я така незграбна. -промовляє солодким голосочком дівчина десь мого віку. Фальш. Актриса з неї фігова, що не скажеш про фігуру. Блондинка з пишними формами та тонкою талією. Яка стоїть у дорогущому платті. У мене в колеції теж було плаття цього бренду. 

— Та нічого з кожним буває. - привітно промовляю, а вона мене не помічаючи прямує до мого боса. Те що вона це зробила випадково виключаєм зразу. Я її особисто не знаю. Це означає тільки одне. Вона пасія Крістофера, колишня коханка або його фанатка, а може й все разом. Лера розповідала про його фан клуб. Вони реально ненормальні. Ну і повезло мені її зустріти.