Глава 11

Так від мене до виходу метрів 5, якщо я побіжу туди зі всіх ніг, то вони мене помітять і не тільки вони. А це значать придеться сховатися. Я різко зриваюся з місця і ховаюсь за стійкою рейестрації присівши.

— Що ти робиш? - запитує здивовано Крістофер.

— Тшшш........ мовчи. - показую пальцем. Дівчина, яка стоїть за стійкою теж здивовано на мене дивиться. Вони, що ніколи такого не бачили? 

— Мене тут немає.- відповідаю ім двом. Чую як мої батьки наближаються до стійки реєстрації. Я затаїла подих. Вони проходять повз ,але....

— Крістофере, ми раді тебе бачити. - говорить мій тато. І мій бос розвертається до нього. Серйозно?  Тут є хоч одна людина ,яка його ще незнала? Чи я така  особлива? 

— Привіт.- кокетливо вітається сестра до нього.

— Я теж радий вас бачити. А, що ви робите тут?  відповідає Крістофер і пожимає татові руку. 

—Ми прийшли провідати мою бабусюю. А ти?  - відповідає Ліліана.

— А я прийшов з....... -  і тут він замовкає.— ......сюди по справах.- Я вже думала ,що спалиться.

— Крістофер можна тебе на декілька слів. -  запитує моя сестра. Що вона задумала? 

— Так. 

Вони відійшли. Я ледь чула їхню розмову.

— Крістофер, ти сьогодні вільний увечері?

—Так.

— Тоді давай в клуб сходимо. Увечері буде вечірка, яку влаштовує мій друг у мене є два запрошення.- промовляє тримаючи в руках два запрошення.

— А давай. - навіть не задумавшись відповідає. Надіюсь він погоджується не на зло мені. Хоча мені все одно. Вони повертаються до батьків.

— Ми вже підемо у нас справи. До зустрічі. - каже тато і вони виходять з лікарні.

— Ти ще довго збираєшся там сидіти? - глузливо запитує Крістофер.

— Вже вилізаю.-  кажу і стаю біля стійки реєстрації. Двері кабінету навпроти відчиняються і з них вибігає Аліса. Вона підбігає до мене.

— Азалі тут..... - хоче сказати, але помічає Крістофера і  замовкає.

— Аліса знайомся, це мій начальник. - кажу і показую на Крістофера, який стоїть поруч зі мною. — А це моя подруга Аліса.-  Він оглядає її поглядом і хижо посміхається, але чомусь мені.

— А у начальника є ім'я? -  запитує Аліса. 

— Ні немає. -  випереджаю Кріса. У мене немає часу на ці люб'язності.

— Крістофер можеш почекати мене зовні лікарні? - задаю питання. І дуже сподіваюсь, що погодиться. Він дивиться на мене злим поглядом. Напевно, я його вже задовбала за сьогодні. Хоча, це його проблеми. Я не заставляла їхати зі мною.

— Будеш винна.- каже він і прямує в сторону виходу. Що він має на увазі? 

— Що це було? - задає питання Ліса.

— По дорозі в палату бабусі розкажу. - промовляю і ми прямуємо у палату номер 523. — Ти мене про моїх батьків бігла попередити? 

— То ти знаєш?  Невже зустріла? 

— Я їх -  так, вони мене - ні.

— Ну і добре. А, що це за красень з тобою був? 

— Я ж сказала начальник.

— Я його десь бачила. - промовляє подруга.

— Я не здивована, його ж усі знають. Він  - Крістофер Форест.- відповідаю і вона шоковано на мене дивиться. 

— Серйозно? Це він?  Гарячий  мільйонер про, якого стільки говорять?  Як тебе угараздило його зустріти? 

— Я влаштувалась на роботу в його компанію.

— Він у тебе водієм працює чи, що? Чому привіз тебе сюди?  Невже між вами щось є? 

— Ти забагато думаєш. Ми просто начальник і підлегла. - промовляю я і вже сама не дуже вірю своїм словам.  Ми скоріше вороги ніж друзі. Ми заходимо у палату. В середині на ліжку лежить моя дорога бабуся. Давно я її не бачила. Вона піднімає погляд на мене.

— Азалія, сонечко рада тебе бачити.- промовляє радісно вона. Я підходжу до неї і міцно, міцно обнімаю.

— Як твоє здоровя? - запитую.

—У мене лише тиск підскочив, але якщо б я знала, що для того, щоб тебе повернути потрібно злягти в лікарню неодмінно зробила це ще раз.- жартує бабуся.

— Ти, що я завжди з тобою. До речі я бачила батьків.

— А вони тебе? 

— Ні. І я рада цьому. Я втекла з дому через те, що мені набридло жити в золотій клітці. Ти ж це знаєш. До речі це моя подруга Аліса. А це моя бабуся Лідія. 

— Дуже приємно. -  відповідає Аліса. Ми ще хв. 20 з бабусею обговорюємо все на світі.

—Я перепрошую, але нам вже пора йти.- каже Аліса. — Так ми вже підемо.- промовляю. — Але я ще повернусь. 

Ми виходимо з палати.

— Дякую, що спланувала цю зустріч.

— Немає за що. Хоча в нагороду ми можемо сьогодні піти у клуб. 

—  А можна. Тоді я пішла ,а то мене чекає мій шановний начальник. -  кривлюсь я і виходжу з лікарні. Прямую до машини і сідаю в неї.

— Провідала? - запитує мій бос і рушає.

— Так. Куди ми їдемо? 

— На зустріч.

— Але в мене немає нічого для зустрічі, ні документів ,ні записника.

—Це не знадобиться.- промовляє Крістофер і повертає у сторону магазину одягу.

— А на, яку зустріч ми їдемо?‐  запитую я. Невже на .....

— Це секрет. - каже Кріс і веде мене у цей магазин. —Нам треба одягнути цю дівчину для званої вечері. - звертається він до продавця. До мене підходять два продавця і ведуть мене приміряти плаття. Як я цього не люблю. Одягнувши перше плаття, я вийшла з примірочної.

— Не це. - показує пальцем Крістофер і і мені дають інше плаття. 

— Ні. 

— Задовга. 

— Не той колір.

— Однозначно ні. 

— А може вже досить ганяти мене. Скільки можна?  Я тобі не іграшка. - рознервована відповідаю  і прямую до виходу з магазину. Він зупиняє мене рукою. Я хвилину важко дихаю і намагаюсь заспокоїтись.

— Заспокоїлась? 

—  Не чіпай мене. - відштовхую його від себе. Але мені це не вдається. Натомість він ще міцніше мене тримає за талію.

—Не випробовуй мої нерви на стійкість. Я не такий милосердний як ти думаєш. Ти зараз переодягаєшся у третє плаття і ми їдемо на зустріч. 

— Але я.....  

— І це не обговорюється. ‐ тихо промовляє мені на вухо.

— Я ненавиджу тебе. - говорю прямо йому в обличчя. 

— Це взаємно. ‐  не відстає він.