Глава 10

 — Це довга історія якось розкажу. -  відтягую момент істини я.

— Батьки знають, що ти тут працюєш?

— Звичайно ж ні. Думаєш, якби вони знали то б дозволили мені працювати тут?

— Ні. Звичайно ж ні.

— Пішли я тебе проведу. А як у тебе справи? - запитую  і показую рукою на ліфт.

— Добре, заміж не збираюся хочу ще чогось добитися у житті. Я дуже довго намагалася взяти інтерв'ю у  Крістофера Фореста і нарешті сюди потрапила. Я на інтерв'ю сиділа як на голках. Він відповідав на питання так, що мені здалося, що він мене ненавидить.

— Він дуже нестерпний. Ти б знала як він мене дратує. -  ділюсь  з подругою.

 — А як ти сюди потрапила? - цікавиться Румія. 

— Просто потрібна була робота от і влаштувалась сюди. А чому ти так хотіла взяти інтерв'ю у Крістофера? - запитую я.

— Серйозно? Ти не знаєш? А точно ти ж цим не цікавишся. Крістофер Форест  – молодий,  нестерпно вродливий, гарячий, відомий мільйонер, який незабаром може стати мільярдером. Дівчата бігають за ним табунами. Ось і мене прислав журнал, щоб я взяла у нього інтерв'ю. Він появляється в газетах частіше ніж його батько. Тому Крістофер такий відомий. - про те що він мільйонер я знала. А от про те що він настільки відомий не здогадувалася.

— Ого......я цього незнала. -  кажу я. Неочікувала, що цей ідіот є такою важливою шишкою.—  А, як там справи у моєї сім'ї? 

— Та впринципі нічого нового, хіба ,що тільки твою сесру збираються видавати заміж незабаром. 

— Ого......, багато я пропустила. -  кажу і ми вже спускаємося ліфтом на ресепшен. 

— Давай ми з тобою десь на днях зустрінемося і я тобі все розкажу. Добре? - промовляю я виходячи з ліфту.

— Ну тоді до зустрічі. - відповідає Румія і махає мені рукою виходячи з офісу. Я розвертаюсь до ресепшену.

— Лера, в мене є до тебе питання. Невже наш бос так сильно не любить журналістів?

— Не любить це м'ягко сказано. Він їх ненавидить. Просто бос впевнений, що всі журналісти проплачені і тому так ставиться до них. Ще неясно, що ця журналіста пережила коли брала у нього інтерв'ю. - по словах Лєри він якийсь монстр. Хоча це так і  є.

— І куди я влаштувалася на роботу?  - питаюся я у себе в голос.

— В пекло. - відповідає мені Лера, бо не знає ,що я ставила питання до себе.

— Що це взагалі за бос такий? Постійно злий і чимось невдоволений. - взірвалась я. — Ну призначила я зустріч із журналісткою ну і що? Чому через це потрібно влаштовувати скандал? Я тут другий день я ж не знала, що наш шановний Крістофер... -  кривляюсь незадоволено. — ...так ненавидить журналістів. Мені ніхто цього не пояснив. І взагалі........ - захопившись помічаю, що Лєра хитає головою і дивиться мені за спину. Я зупиняюсь.

— Що? Що ти хочеш  цим мені сказати? - запитую у Лєри. Що вона робить? Стоп........ Невже він

— Він зараз стоїть за моєю спиною? -  Запитую і Лєра в підтвердження киває головою. Твою ж...... От я попала.

 — Ой як я могла забути мені ж треба бігти туди .....- видумую я і зриваюся з місця та прямую в сторону виходу.

— Куди? - кричить мені Крістофер.

—  Мені треба забрати... -  обертаюся я і відповідаю йому. — Там є документи і зустріч... мене чекають. - говорю фігню і виходжу з офісу. І пройшовши трішки дороги зупиняюсь. Я вірішую подзвонити до Аліси.

— Привіт. Ти зараз вільна? Якщо, так то може ми зустрінемося і підемо провідати мою бабусю у лікарні.

— Привіт. Так тільки, що звільнилася. Зараз скину адресу. -  каже Аліса.

- Тоді до зустрічі. - вибиваю і відчуваю як моя спина зустрічається зі стіною. Що?  Піднімаю погляд і помічаю...... Крістофера?

— Догралася, пташко? - хитро питає мій бос.

- Я з вами не гралась. - з піднятою головою відповідаю.

— Що ви робите?  - запитую я коли його рука опускається мені на талію.

—  А на, що схоже? - запитує Крістофер.— Я граюся. Чи тобі це не до вподоби? - промовляє і цілує мене. Я заципиніла від несподіванки. Що на нього найшло? Я відштовхую його від себе і вліпляю йому ляпаса. 

— Що ви собі дозволяєте? - запитую зло я. Яке він мав право? Негідник. Бачу, що від мого ляпаса лишився слід. Я цьому дуже рада.

— Якщо ти говориш те, що хочеш , тоді чому я не можу зробити те, що я хочу. Наприклад, поцілувати свою наречену.

— Фіктивну. - кричу йому у відповідь. 

— Сідай у машину. - роздратовано кричить він. І я помічаю біля офісу машину.

—  Не сяду. - насуплююсь я і відвертаюсь від нього.

— Це не прохання, а наказ. - загрозливо говорить Крістофер і бере мене за лікоть. Саджає в машину. Я брикаюсь.

— Не сяду. - кричу на всю вулицю. На нас вже люди починають обертатись.Чорт,я ж на вулиці такого гвалту наробила , а якщо хтось мене спалить? Я замовкла і ми рушили.

— Куди ми їдемо? - запитую в нього через 10 хв після початку  руху.

— Заспокоїлася вже? 

— Я задала питання.

— На зустріч.

— Я туди не поїду. Мені потрібно в лікарню, яка знаходиться за цією адресою. - кажу я і показую йому адресу. — Висади мене якнайближче до лікарні, а далі я продусь.

— Навіщо тобі туди? 

— Мені треба декого провідати. - насилу відповідаю. Ми вже хв 15 кудись їдемо. Крістофер  мовчить. Мені, що у вікно вистрибнути? Помічаю, що ми зупиняємося біля лікарні. Невже він довівз мене до лікарні? Крістофер  зупиняється і ми виходимо з машини. 

— Ти ,що підеш зі мною? - запитую  здивовижно я.

— А ти  проти? - та й пофіг, хай йде. Дзвоню до Аліси. Вона трубки не бере. Я вирішую зайти в середину. Сподіваюсь  тут нікого з моїх родичів немає. Відчиняю двері і  заходжу в середину. 

— Доброго дня. Я прийшла провідати пацієнтку. - блін Крістофер  ж зі мною. Як я назву прізвище своєї бабусі перед ним? Легенда ж зразу спаде. А, якщо навіть назву як я поясню йому це?

— Добрий день. А як прізвище  у пацієнтки? - задає питання дівчина з адміністрації лікарні.

— Прізвище..........- і що мені сказати?  Мене відволікає звук відкриваючих дверей. Я шукаю джерело шуму і бачу як з палати виходять мої батьки  і сестра. Вони розмовляють з лікарем.  От накаркала. Ще й Крістофер  під боком. Добре, що вони поки, що мене не помітили. Поки.......