Глава 9

Я прокинулася зранку, зібралася і пішла на роботу. 

— Привіт. Як спави ? -заходжу в офіс я.

— Привіт, добре. А в тебе?  - відповідає мені Лера на ресепшені.

— Не дуже. Я пішла - кажу і йду до ліфту. Заходжу в нього. 

Проходжу в кабінет і чую дзвінок. Помічаю на своєму столі стаціонарний телефон  Як я його не помітила?  Підходжу і беру трубку.

— Помічниця Крістофера Фореста слухаю вас.

— Добрий день у мене була запланована зустріч з Крістофером Форестом. Я мала сьогодні взяти у нього інтерв'ю. Все в силі? 

— Так. Приходьте о 14:00.-  кажу я і кладу трубку. Чорт я забула спитатися у неї ім'я. Двері ліфта відчиняються і з них виходить Крістофер. Він проходить повз мене.

 — Зайди до мене. - кидає  мені і я йду за ним.

Зачинаю двері кабінету і проходжу до стола за яким вмостився мій бос. 

— Наша угода триває три місяці.Якщо ти захочеш її розірвати тобі прийдеться заплатити штраф.-  каже хитро Крістофер. Ну звичайно звідки у мене можуть взятися такі гроші? Але вчора я про це не подумала.

 — Знаю, але твої батьки ж не прийняли мене.

— Це навіть краще. Поки вони будуть до тебе привикати у мене буде свобода дій.

— Це означає? 

— Що договір в силі, але в офісі ніхто не має знати про те що ти моя наречена.

— Добре, я можу йти? - запитую. 

— Так. -  розвертаюся і роблю крок .

 — До речі о 14:00 до тебе прийде взяти інтерв'ю журналістка. - кажу і він нахмурюється.

— Відміни. -  каже зло він.

—  Як відмінити? Вона до тебе вже два місяці пробує потрапити. І взагалі, якщо щось не подобається тоді дзвони до неї сам і відміняй. - кажу я і хлопаю дверима перед його носом.

Останні декілька годин, я розбиралася з паперами і зустрічами. Чую дзвінок стаціонарного телефона. 

— Алло.

— Азалія, до боса прийшла журналістка. -  промовляє Лера.

— Приведи її до кабінету боса. - кажу  і кладу трубку. Тепер дзвонить вже мій телефон. Я сьогодні на розхват. Я виходжу з свого кабінету на коридор і відповідаю.

— Привіт Аліса.

— Привіт Азалі. У мене для тебе є новина. Твоя бабуся у лікарні.

— Що?  З нею все добре? -  запитую тривожно.

—  Так. Просто тиск трохи підскочив. Спитаєш мене звідки я знаю? Мені подзвонив тато і сказав, що мама відомого Лозинського в нас  у лікарні. Непереживай він не знає, що це твоя бабуся. Ти дуже добре приховуєш свою справжню особистість.

— Я планую її сьогодні навідати після роботи. Проведеш мене туди? 

— Так звичайно. Тоді подзвониш мені коли звільнишся. - каже Аліса.

— Окей.  - сказала  і  вибила. Блукаючи коридором чую як зупиняється ліфт. Двері відчиняються і з нього виходить дівчина. Вона прямує у бік мого і  Крістофера  кабінету. Я прямую  за нею, але не встигаю догнати, бо вона вже в кабінеті мого боса. Схоже це журналістка, яку Лера мала провести. Я прямую до кавомашини, з якою вже більш менш розібралася.  Не знаю, що наша гостя любить тому обираю на свій смака, ну ,а  босу як завжди. Ставлю каву на підніс і стукаю в двері його кабінету.

Тук.......Тук

— Можна ввійти? 

— Заходь. -  відповідає бос. Відчиняю двері і йду до столу за яким сидить Крістофер і його шановна гостя. Коли кава опинаєтеся на столі  вже хочу йти ,але помічаю як на мене дивиться журналістка. Я придивляюся до неї...... Ні, цього не може бути. Румія?Що вона тут робить? Дурне  питання, звичайно ж бере  інтерв'ю. Румія ж є  журналісткою  відомого журналу. Ще й до того являється моєю подругою. Памятаю як ми з нею ходили по клубах до того як я втекла. Ото, були часи.

 Помічаю, що вона теж здивована мене тут бачити. Тільки, щоб вона мене не спалила. Зараз моя доля залежить від неї. Румія помічає мій погляд і непомітно махай мені головою. Крістофер з шоком дивиться на нас. Він чекає пояснення. І що мені йому сказати? 

— Ви знайомі? - запитує бос. Який уважний все помічає. 

— Ні. Просто Румія Дікенс, мій кумир. -  стараюсь впевнено говорити фігню, яку тільки, що вигадала. Румія теж підключається.

— Я рада ,що у мене є такі фанати як ти. -  каже подруга і обнімає мене, а сама тихо тихо шепоче, щоб Крістофер не почув.

— Рада тебе бачити. Сподіваюсь ти мені поясниш, що ти тут робиш? 

— Звичайно. Обіцяю. 

Ми відстороняємося. Треба продовжувати шоу.

— Я доречі Азалія.- подаю руку Румії в знак знайомства. — Можна сфоткатися з тобою ? 

— Так звичайно.

— Азалія можеш йти. - промовляє Крістофер.

— Але....

— Ти вільна. -  зло гарчить  він. Коли це я встигла його розізлити?

— Ну тоді іншим разом. - кажу і покидаю кабінет. Спокійно видихаю, коли опиняюся за своїм столом. Чуть не спалилася.

Через годину двері кабінету відчиняються і з них виходить Крістофер і Румія.

—  Азалія проведи нашу гостю до виходу. - звертається він до мене і заходить у свій кабінет.

Ми залишилися одні.....  А це означає.....

- Не хочеш мені пояснити, що це за шоу було?  - запитує Румія. І з чого мені почати?