Глава 7

Що? Мені почулося? 

— Думаю я вам не підійду. Впевнена, що ви зможете знайти на цю роль більш достойну.

— Достойних багато, а от часу на їхні пошуки в мене немає. Тому лишаєшся тільки цей варіант. - він це промовляє з такою зневагою, що в мене починається чесатися рука  з бажанням врізати йому. За кого він мене приймає? Так треба заспокоїтися і не показувати свою слабкість. 

— Ні. -  кажу спокійно я.

—  У тебе немає права вибору. Або ти погоджуєшся на умови контракту , або я телефоную в поліцію і заявляю, що ти вкрала в мене машину. -  каже з хитрою усмішкою він.

Блін. Якщо ця ситуація набере розголосу, то батьки зможуть мене відшукати. А мені цього не треба.

— Твоя відповідь? - запитує він. Він тисне на мене психологічно. Не дає часу подумати. 

— Мені треба час щоб це обдумати.

— На жаль його в тебе немає. Або відповідаєш зараз або я телефоную. - він піднімається зі стільця і починає набирати номер. Не складно додуматися чий. Щоб його чорти побрали!!! Розуміє гад, що я не можу відмовити.

— Добре. Договір готовий? - зло запитую я. Він витягає з шухляди документи. Вже встиг підготуватися? Невже був такий впевнений, що погоджусь?

 — Тут і тут. - показує він мені. Крістофер серйозно думає, що я  буду  підписувати документи не прочитавши їх? Я взяла в руки документи і хвилин так 30 вивчала їх. Навіщо стільки пунктів? Можна було це все скоротити до двох сторінок.

— Тут є пункт про секретність.

— Наша з тобою угода абсолютно секретна, так що ти не можеш нікому про неї розповісти, бо тоді контракт анулюється.

— Ясно. Тут пише , що ти кожен тиждень будеш мені виплачувати зарплату. Це опечатка?

— Ні.  Я ж тебе наймаю своєю нареченою,  а кожна праця має бути оплачуваною. 

— Мені не потрібно грошей. -  кажу я і він дивується.

 — Достатньо того,  що я буду тут працювати. - промовляю я. 

— Це стандартний контракт і змінювати його я не збираюся. Ти завжди можеш відмовитись. -  говорить  він. Та він з мене насміхається!

— Добре я підпишу. -  кажу і ставлю підпис.

— Твоя робота почнеться завтра. Ми з тобою їдемо до моїх батьків знайомитися. На роботу в офіс можеш не виходити, головне підготуйся так , щоб ти їм сподобалася.

— Розкажи щось про себе. Ми ж з тобою як-не-як наречені. - Я бачила як він вагався  розказувати чи ні, але все-таки здався.

— Що тобі розказати? Я  Крістофер Форест. Мені 25 років. Вчився за кордоном. Займаюсь дизайном інтер'єрів. Це все, що тобі потрібно знати.

—  А я .......

 — Мені не цікаво. - перебиває він мене.

— До завтра. -  каже виходячи з кабінету і заходить у ліфт.

— Придурок,  ідіот, кретин. -  кричу йому у слід.

— Я все чую. -  каже Крістофер у відповідь. Чорт. 

— Я на це і сподівалась.

Зранку.

Я проснулася о 11:00.  До виходу мені залишалося 9 годин. І що мені туди вдягнути? Вчора він так вивів мене із себе, що я навіть забула запитати його номер телефону і його бажання до мого вигляду. Чую як дзвонить телефон.

— Алло. -  беру трубку я.

— Привіт.Ти сьогодні ввечері зайнята? -  запитує Аліса.

— Привіт. На жаль так.

— А чому на жаль? 

— Та, я йду знайомитися з батьками свого нареченого.

— Коли це в тебе з'явився наречений? Що я пропустила? -  запитує Аліса.

— Це  довга історія. Не можу розказати в двох словах. Може краще ти мені порадиш,  що туди  вдягнути?

— Думаю тобі підійде топ, із  спідницею  і кросівками. 

— Надіюсь, що все пройде гладко.

 — Не треба так переживати це ж всього лиш знайомство з батьками. - Думаю я би на знайомстві з реальними батьками, менше  б переживала ніж зараз.

— Добре, дякую за допомогу. -  кажу я і вимикаюся.

Коли залишалася година до призначеного часу, я була вже готова. Тільки як ми з ним зустрінемося , якщо  він  незнає  ні моєї адреси ,ні  номера телефону.

Чую дзвінок у двері. Цікаво хто це може бути? Відчиняю двері і бачу Крістофера. 

—  Ти ,що тут робиш?

— І це замість привіт? -  запитує з іронією він і   заходить в мою квартиру не спитавши дозволу. — Ти готова?

— А, що не видно? - Крістофер впивається в мене своїм поглядом.

— Ні. -  Це він зараз мене так образив? 

— Пішли вже. -  сказала зло я і вийшла з квартири. Але на сходах зупинилася. Я ж забула хату закрити. Повернувшись назад  помітила Крістофера, який закривав мої двері ключем. Звідки він у нього?

— Тримай. - кидай він мені ключі. — Наступний раз будь уважнішою.

— Ти мене ще вчити будеш? Пішли вже , а то запізнимося. 

Вийшовши з під'їзду я задумалась. Так, а на чому ми будемо туди  добиратися? Помічаю як Крістофер йде в  сторону до автостоянки, а я за ним. Помічаю як він сідає в машину. Я відкриваю двері машини і сідаю поруч. Ми рушаємо.В машині ніхто з нас не промовив ні слова. Через годину часу я бачу, що ми заїжджаємо у ворота і зупиняємося біля трьохповерхового особняку. Крістофер виходить з машини першим і відчиняє мені двері. Я дивуюся. Коли це він встиг стати джентльменом? Оглянувши територію я помічаю працюючих людей які дивляться на нас. 

— Значить гра вже почалась? - шепочу на вухо Крістоферу.—  Невже так важко було мені сказати ?

— Вибач, я на секунду забувся.- промовляє і бере мене за талію. Це образа? —  Думав, що в тебе в голові є хоч трохи розуму, але помилився. - він бере мене за руку і ми починаємо йти. Я на мить здригаюся. Його рука холодна, але водночас я відчуваю тепло. Його тепло. Тепло його тіла. Хоча його погляд  досі крижаний.

Ми відчинили двері  особняку і опинилися всередині. Я помітила за столом трьох людей. 

— Всім привіт. Знайомтеся це Азалія моя наречена. - представляє мене Крістофер. До мене підходять мама Крістофер.

— Глорія. -  подає мені руку і серйозно дивиться на мене. Схоже я вже їй не подобаюсь. Після неї до мене підходить батько, якого я вже бачила в офісі. 

— Тимофій. - привітно вітається.