Глава 4

— А я Азалія. Вибач,  що врізалася в тебе.  І дякую, що врятував . Я напевно вже піду. -  поспішно сказала і зробила декілька кроків. 

— Тікаєш? - спитав він і я зупинилась.

— Я ..... чого б це? - обернувшись промовила.  — Мені просто вже час йти. 

— Тоді підемо разом. -  поставив мене перед фактом Крістофер. Що? Мені не почулося?

 — Я сама впораюсь.

— А я тебе і не питав. 

 Гад, та як він сміє. Крістофер пройшов  повз мене в сторону виходу. А я пішла за ним. На вулиці він сів у машину і під'їхав до мене.  Я стою й  не наважуюсь сісти.

— Тобі допомогти сісти в машину? - запитує він.

— Ні, сама впораюсь. -  кажу я і впевнено крокую в сторону машини. Як тільки сідаю в машину, ми зриваємося з місця й покидаємо цей банкет . Через хвилин п'ять в мене вривається терпець і я запитую.

— Куди ми їдемо?

— До  мене. -  розслаблено говорить він.

 — Навіщо? -  здивовано запитую я.

 — Ти ж не маленька все розумієш. Маску не знімеш ? - він мене починає вже дратувати. Маньяк. Яке йому взагалі діло до мене.

 — Ні. Відвези мене додому. - грубо говорю я. 

 — І не подумаю.

—  Тоді я дзвоню в поліцію. - кажу я і витягаю сумочки телефон, який він вириває  з  моїх рук і викидає у відчинене вікно машини. — Ідіот, придурок, кретин. Що ти зробив? -  крикнула я.

 А він в свою чергу  притягнув мене до себе.

— Заткнись. -  гаркнув він. Близько. Було дуже близько. Відстані між нами майже не було. Але чомусь мене це не злякало. Я глянула в його карі очі. Він пройшовся поглядом по мені. Я зрозуміла,  що це заходить занадто далеко. Тому  щосили відштовхнула його від себе. 

 Через одну хвилину я більш-менш прийшла в себе.  І почала оглядати салон  машини  Все було зроблено дорого багато. Шкіряний салон, зручні крісла. Я би на такій покаталася. В його кишені я  помітила  телефон. Це мій шанс. Шанс втекти. Ми стали на світлофорі. Ідеальна можливість, ніколи не думала що прийдеться це робити.

 Я доторкнулася до руки Крістофера й  взяла його лице в свої  руки і поцілувала. Я сподівалася, що він відштовхне мене, але Кріс почав відповідати, а згодом взагалі взяв ініціативу свої руки.Цей момент був таким чарівним, що я ледь не забула для чого це все було. Різко витягую телефон з кишені і відштовхую його від себе. Сама ж  починаю набирати номер поліції. Кріс вириває з моїх рук телефон і теж викидає у вікно.

— Не смій зі мною гратися. - зло говорить він. — Пожалієш пташко.

—  Це ми ще побачимо. -  з усмішкою говорю я. Хоча в душі буря емоцій. Світлофор загоряється  зеленим і  ми рушаєм. 

 Я звичайно не актриса, але декілька ідей  маю.  Притворяюся, що мені жарко й беруся руками за голову і різко падаю на спинку крісла з закритими очима. Він обертається.

 — Що з тобою? -  Я мовчу. Крістофер  пробує привести мене до тями ,але йому заважає маска. Не знімайте її  тільки. Але мої надії були зруйновані. Через секунд 5 я вже була без маски.

— Ти?  

—Я зараз прийду, тільки тримайся.-  він вибіг з машини. Скоріш за все в аптеку побіг. Я виходжу з машини і швидко пересідаю за кермо.Помічаю , що до машини  хтось наближається. Крістофер???? Невже щось забув. Він помічає мене. Я махаю йому рукою. 

— Ти ще пожалієш , Крістофер. - кажу я і рушаю.

Ну ми ще побачимо хто кого Крістофер Форест.