Глава 3

Я виходжу з офісу і не пройшовши й декількох метрів відчуваю вібрацію в сумці. Відкриваю сумку і розумію це телефон.  Витягаю його  з сумки і приймаю виклик. — Привіт. Азалі ти сьогодні вільна? -  схвильовано питає подруга.

— Привіт. Так. А що? 

— Знаєш куди ми сьогодні з тобою підемо? 

— І куди? - спитала я і зрозуміла діло торба.

— На званий вечір. - Круто, ще цього мені не вистачало.

— Навіщо? А якщо хтось з моїх там буде? - схвильовано промовила я.

— Не буде. Я перевіряла списки запрошених.

— Ти ж знаєш як я цього не люблю. 

— Ну рятуй мене. Тато заставив мене туди піти. А ти ж знаєш на таких вечорах нудьга смертна. А ти не новачок цих справах і не раз бувала на таких заходах. Ну пліс. ‐ попросила вона жалісним голосом.

— Добре.Я ж не можу тобі відмовити. - мовила я і зрозуміла, що попала. — На яку годину і, який буде дрес-код?

— О восьмій. Дрескод – вечірнє плаття. Координати скину пізніше. До зустрічі.

— Окей - закінчивши розмову, я помітила, що вже дійшла до свого дому.

Через годин 5 я вже була майже готова. Мені залишилося тільки підібрати сумочку до плаття.Я думаю сюди підійде сумочка білого кольору. Волосся я накрутила, зробила легкий мейк, плаття вибрала чорного кольору. Довго вибирала туфельки, але зупинилася на білих.

Через 10 хвилин під'їхала Аліса на своїй новій рожевенькій машинці і забрала мене.

— Так, що там з твоїм одруженням? -  зацікавлено питаю я.

— Поки, що вдається уникати цього, але тато це все так просто не залишить. 

— Через це він відправив тебе на звану вечерю? 

— А як ти здогадалася? - саркастично промовила Аліса. 

— Я просто думати почала. - іронічно відповіла я. 

Коли ми зупинилися і вийшли з машини, двері нам відчинив дворецький. Ми зайшли всередину. Я оглянулася помічаючи дрібні деталі декору. Зал  прикрасили на славу.

— Азалі, давай підійдемо до тата.

— Тоді пішли.

  Наблизившись до нього і його спутниці(  й по сумісництву мами Аліси) я привіталась.

 — Азалія, радий тебе тут бачити. Все-таки моя дочка вмовила тебе сюди прийти? ‐ промовив батько Аліси  (Альберт Іванович Фокс).

— Так звичайно. - сказала я і подивилася на Алісу. 

— Тато ти мене за кого приймаєш? - обіжено мовила Аліса. — Вона це все зробила добровільно..... 

— Примусово. - закінчила мама Ліси( Амелі Фокс). - І ми всі засміялися.

— Деколи мені здається, що ви любите її.... -  сказала Ліса і подивилася на мене. — Більше ніж мене.

— Ні. Ти ж наша най-най найулюбленіша дочка. - усміхнулась Амелі і обняла дочку.

Протягом декількох хвилин ми дуже захопливо розмовляли про всякі дурниці, але потім до нас підійшов чоловік.

— Альберте, можна вас з Амелі на декілька слів? -  спитав він.

Я його не знала, хоча часто зустрічала його на світських заходах.

— Ми відійдемо. -  сказали вони і пішли. 

Повз нас пройшов офіціант з підносом на, якому були бокали наповнені вином. Ми взяли по бокалу вина.

— Ну, що пішли налагоджувати стосунки з світськими людьми. - промовила Аліса. 

— А може не треба? Я не люблю цього. - сумно говорю я.

 І чую голосний звук. Помічаю як Аліса витягає з червоної сумочки телефон.

— Я відійду. -  тихо говорить вона.

—  Без проблем. - розуміючи киваю.

 Я вирішую пройтись залом і поспішно шукаю в сумці маску. Спитаєте навіщо, мені маска? Просто. 

В багатому світі всі один одного знають. А я не хочу,  щоб батьки мене знайшли. Тим більше я не маю бажання зустріти мудаків, яких за своє життя  зустріла немало.

Я ходила по залу розглядаючи людей з вищого суспільства тих яких ненавиділа всією душею. Мені захотілося взяти ще трішки вина. Моя рука потягнулася до офіціанта, який проходив поруч. Роблю крок ..... і розумію, що не відчуваю опори. І починаю падати. 

Блін довбані туфлі на високих підборах. Відчуваю, що мене ловлять міцні чоловічі руки  і я опиняюся в обіймах. Таких теплих і приємних. Піднімаю погляд і зустрічаюся з холодним поглядом чоловіка.

—Ціла? - грубо питає він. 

— Так. - схаменувшись відповідаю.

 Він мене відпускає і я в повній мірі його розглядаю. Як і він мене до цього. Кого він мені нагадує?  

— Я Крістофер. - представляється він. І я впадаю в шок. Стоп Крістофер, що він тут робить???