Трояндовий погляд

На дворі туманний ранок.

Я вийшла на вулицю, накинувши на себе стару робочу куртку.

Сонце ліниво визирало з-за хмари, ще зовсім низько над обрієм. Я дістала цигарку й запальничку з кишені зеленого халата. Підпалюю, затягую крізь тютюнову соску повітря — і мій погляд зупиняється на чомусь незрозумілому в саду, серед троянд.

Дивлюся, підперши собою стіну за звичкою, і не можу зрозуміти, на що я дивлюся, і чи не здається мені те, що я бачу.

Я подивилася на димлячий край цигарки, а потім перевела погляд знову на кущ троянд, потім знову на дим, принюхуючись до нього, а потім знову на квіти, а точніше — на конкретний бутон.

— Це ще що таке?! — промовляю сама до себе вголос і знову внюхуюся в дим — чи немає в ньому якихось сторонніх домішок.

Скільки разів дивилася на квіти… Але щоб квіти дивилися на мене!

— Звідки вони завезли той тютюн?.. — з огидою тушу недопалок об цегляну кладку цоколя.

Зайшла до хати, пройшла до кухні й беру з підвіконня пачку тютюнової отрути. Кручу ті срані «Прилуки». Відкрила. Принюхалася. Та ні ж, звичайний запах тютюну. Кинула знову на підвіконня.

Стою, дивлюся на пластикове підвіконня.

Думаю.

Довго думаю.

Довго думаю, перевірити чи ні.

А раптом то глюк? Але від чого?..

А якщо не глюк? Що тоді?..

Коротше, всунулася знову в капці й почалапала надвір, прихопивши пачку з підвіконня.

В обличчя знову вдарило сире вранішнє повітря. Я підходжу ближче до садка. Очі шукають ту саму троянду, яка мені здалася дивною.

Знайшла її.

Дивлюся.

Довго дивлюся.

Довго дивлюся й офігіваю…

Прокліпалася й знову вдивляюся в троянду… яка таки дивиться на мене. Нахиляюся трохи, але не скорочуючи відстані. А раптом щось… А й справді, а що може статися?

Рука сама машинально потягнулася до лупатої троянди-циклопа. Вказівний палець застиг усього за кілька міліметрів від трояндового ока.

Чомусь очкую.

А раптом зроблю їй боляче…

Мля! Що я верзу?! Яке «боляче»?!

Але ж… Я дивлюся на те, як рослина дивиться, фокусуючи погляд на кінчику мого пальця, а потім переводить зіницю свого ока на мене, вдивляється в мої очі — то в одне, то в друге.

Мене аж у жар кинуло…

Що це?!

— Ти що таке?! — питаю в рослини, прибираючи руку подалі.

Рослина лише кліпнула мовчки у відповідь.

Я знову підвела до бутона руку, але цього разу лише льопнула середнім пальцем по стеблу.

Троянду хитнуло, і вона вилупилася на мене здивовано. Наче одним тільки поглядом питає мене: «Ти що робиш?!»

Гаразд. Бачу, що тобі неприємно.

— Гаразд, гаразд… не буду більше, тільки не кліпай так на мене, бо ще розплачешся…

Я сховала руки в кишені й знову роздивляюся рослинного колючого циклопа, який наче з цікавістю вивчає мене своїм єдиним оком.

— Бляха! — згадала я про телефон. — Ну і от чому не взяла телефона з собою?!

Швидким кроком ледь не біжу до хати.

Цап телефон із прикроватної тумби — і знову до квітника.

На ходу розблоковую екран. Вмикаю камеру. Підбігаю до квітів, шукаючи конкретний бутон в екрані, і… немає.

Я піднімаю погляд над телефоном.

Квітка-то є, але ніякі очі на мене більше не дивляться.

Я очима почала перебирати кожну квітку, почала тицяти пальцями в кожен бутон. Хтозна, може, заснула…

Так. Дожилася. Квітка в мене вже заснула… «Точно тютюн бракований… Чи, може, краще кинути палити?..» — подумала я, розтягуючи підпалений тютюн…