Глава 23

Дама стояла біля вікна. Розповідь про Марію лилася з її вуст так спокійно й невимушено, ніби вона розповідала її вже тисячу разів.

Потім вона обернулася.

На обличчі Полла вимальовувалося щось схоже на роздратування. Він уже не сидів, вдаючи із себе невимушеного. Його руки стискали підлокітники, а на обличчі, здавалося, проступили краплинки поту.

Полла роздирали два відчуття.

Одне вимагало цієї ж секунди рушити до Марії. Він хотів зупинити Роббі.

А інше було надто зацікавлене таємницею Дами...

Раптом із вуст Полла вирвалося несподівано й відверто. Він уже не міг стримувати емоцій.

— Чому ви дозволяєте цьому відбуватися? Якщо вам це відомо, чому не зупините?

Він відчував, ніби його тіло навмисно прикували до крісла. Погляд постійно ніби перевіряв це, але він був абсолютно вільний.

Дама зосередила на ньому погляд, а потім промовила:

— Містере Дарк, повірте, я намагалася це змінити. Але щоразу поверталася сюди. Та потім я зрозуміла. Це мій шлях — бути саме тут і зараз.

Вона піднесла свої тендітні пальчики до підборіддя й продовжила:

— А от далі історія залежить від вас, Полле.

Полл зробив кілька посмикуючих рухів, ніби намагався підвестися. Коли Дама замовкла, він майже викрикнув, але звук прозвучав глухо:

— Тоді чому ви мене тримаєте?

Дама ледь посміхнулася.

— Я вас не тримаю, містере Дарк. Вас тримає ваша цікавість.

Дама вперше залишила місце біля вікна. Пройшла повз крісло Полла. Шлейф аромату півонії, змішаного із сигаретним димом, різко вдарив по його відчуттях.

Вона стала позаду й нахилилася.

Порівнявшись вустами біля його вуха, вона промовила:

— Полле, ви навіть не уявляєте, як проста цікавість може тримати. Людина здатна заради неї спостерігати найвідвертіші тортури й навіть не поворухнути пальцем, щоб змінити хід подій.

Вона різко відсахнулася від Полла й так само швидко повернулася до вікна.

На мить Полл заціпенів.
Дама стояла біля вікна. Після короткої паузи її обличчя ледь поворухнулося, ніби вона хотіла обернутися, але передумала.

— Це все, Полле. Я вам більше нічого не розповім.

Серце Полла стиснулося. Він відчував кожен його удар не тільки в грудях. Здавалося, що навіть барабанні перетинки реагували в такт. Голова починала боліти.

Тіло знову почало його слухатися, і він спробував встати. Цього разу спроба була вдалою.

Він попрямував до дверей, та на пів шляху зупинився й обернувся.

— Вони нічого не пам'ятали.

Цього разу Дама поглянула на Полла.

— Так. Але ви, містере Дарк, мій виняток.

Після короткої паузи вона трохи тихіше додала:

— Це навіть необхідно. Бо для того, щоб змінити минуле, майбутнє має бути вільним.
Але щоб змінити майбутнє, минуле має пам'ятати.

Полл обернувся. Коли його рука торкнулася ручки, спогади про Марію нахлинули з новою силою.

Він різко вийшов, і двері залишилися ледь прочиненими.

Дама дивилася йому вслід.

Останню фразу вона промовила так тихо, що сама її ледве чула:

— Біжіть, містере Дарк, біжіть. І цього разу постарайтеся обрати нарешті себе.

Полл швидко спускався сходами. Дихання збилося, в голові пульсував біль. Думки крутилися по колу.

Особливо одна фраза.

— Тільки пам'ятати, тільки пам'ятати.

Коли він опинився на вулиці, різке прохолодне повітря наповнило його легені.

Раптом усе навколо закрутилося, пішло обертом. Тіло відчуло себе важким.

Його затягла темна, глибоко чорна безодня.

А потім — тиша.

І неймовірний спокій.