Глава 20

Полл Дарк сидів у м'якому кріслі номера готелю «Піон». Інтер'єр був стриманим, як і його пастельні кольори. Єдиною деталлю, що привертала його увагу, була Дама та аромат півонії — не насичений, але достатній, щоб його можна було відчути.

Як Полл потрапив у номер, його свідомість вирішила приховати від нього ці деталі. Але зараз це було й неважливо.

— Чого ви хочете від цієї зустрічі, містере Дарк?

Це питання різко вибило його зі стану легкого чи то сп'яніння, чи то дурману.

Полл поволі підніс руку до зап'ястка, ніби граючись пальцями з ремінцем годинника, що виблискував на іншій руці.

Він ніби збирався з думками, намагаючись нарешті дати якусь відповідь.

Поки Полл наважувався, Дама вирішила першою порушити цю тишу.

— Добре, містере Дарк. Давайте я спробую здогадатися. Не думаю, що вас цікавлять банальні відповіді на запитання у стилі: «Це гіпноз? Як вам це вдається?..»

Раптом вона поглянула на руку Полла і з непідробною іронією промовила:

— І перестаньте нівечити собі пальці. Це вам не допоможе.

Полл від неочікуваного повороту розмови раптом щось відчув. Він поглянув на свій великий палець, на якому з'явилася маленька краплинка крові.

Ще перед дзеркалом у своїй кімнаті він причепив до манжета шпильку. Полл не пам'ятав, чи десь це почув, чи прочитав у своїх розумних книжках, а може, взагалі вигадав сам.

Але він вважав, що цей делікатний біль у руці не дозволить йому піддатися гіпнотичному впливу, на який усе ж таки розраховував.
Він міцно стиснув пальці, щоб позбутися краплинки, а очі спрямував на вуаль, намагаючись хоч якось розгледіти приховане обличчя.

Хоч Полл і мав до цієї персони недовірливі думки, та все ж таки щось у постаті жінки його пробуджувало.

Безперечно, її загадковість і силует викликали певні чоловічі відчуття, але це не було у нього на першому плані.

Якимось дивним чином, іще до того, як вона починала говорити, він відчував, ніби тендітні невидимі пальчики занурюються десь у сонячне сплетіння.

— Здається, це називають душею, — доволі неочікувано подумки сам для себе зробив уточнення Полл.

Зауваживши, що Дама охоче виявляє ініціативу до розмови, він скористався моментом. Тим паче, йому самому була цікава версія самої таємниці.

— Знаєте, містере Дарк, чоловіки, які мали можливість прийти сюди, бажали плотських насолод, утіхи й забуття.

Вона обернула голову, ніби оглядаючи ліжко, яке було ідеально заправлене. Ніби усім своїм виглядом демонструвала холодність і повну недоторканість — втім, як і сама Дама.

А потім перевела погляд на Полла.

— Та всі вони хотіли іншого. А це був лише спосіб, інструмент, яким вони володіли. Це завжди працює безвідмовно, але дія таких ліків досить швидкоплинна.

Вона підійшла до невеличкого столика у кутку біля вікна й дістала з металевого портсигара, витончено оздобленого різьбленням і смарагдовими камінцями, сигаретку.

Таку тоненьку й витончену.

Здавалося, сам цей жест створював більший антураж, ніж мав би ефект від сигарети.

Але Дама не виглядала в цей момент пихатою чи надто театральною. Саме це й приваблювало Полла. Чомусь її манера зовсім його не дратувала.

У цей момент він насмілився втрутитися.

— І що ж у такому разі ви їм пропонували?

Полл поклав лікоть на бік крісла й пальцями підпер підборіддя. Йому дуже не хотілося видавати себе дрібними жестами, адже було очевидно: ця жінка уважна до деталей і легко читає психологічний портрет людини.

Таке припущення ніби саме собою виникло в його голові.