Глава 16.

Ранок зустрів Полла прохолодою, на яку місто чекало вже давно. Спека, що так виснажувала кожного, нарешті поступилася місцем свіжості, яка ніби додавала сил новому дню. Тому, незважаючи на майже безсонну ніч, повну думок, що нескінченним вихором кружляли в голові, Полл почувався бадьорішим, ніж очікував.
Відчинивши двері контори й прямуючи до свого кабінету, він помітив Стена, який уже щось захоплено вовтузив на своєму робочому столі.
Стен майже одразу, ніби інтуїтивно, відчув на собі його погляд.
Полл у відповідь лише привітався жестом руки й кивком дав зрозуміти, щоб той зайшов до нього.
Коли Стен увійшов до кабінету, що було доволі рідкісним явищем — адже зазвичай його поява нагадувала шторм без жодного попередження, — Полл уже сидів за своїм столом.
Друзі потиснули один одному руки, і Стен умостився навпроти.
— Як справи? Ти сьогодні виглядаєш набагато краще.
Легка посмішка з'явилася на обличчі Стена.
— Не те щоб... Але так. Як там твоя зустріч пройшла?
Не в змозі пояснити власний стан, Полл ніби спробував перехопити розмову.
— О, так. До речі, було дуже цікаво.
— Справді?
У погляді Полла змішалися цікавість та легка іронія.
— Так. І не лише сама зустріч. Мені вдалося дізнатися ще дещо цікаве.
— Стене.
— Ну добре. Пам'ятаєш, я тобі розповідав про Мелісу? Сестру Міккі.
— Тааак...
Відповідь прозвучала трохи протяжно. Полл давно такого за собою не помічав. Насправді він зараз узагалі не міг пригадати тієї розмови, хоча завжди добре запам'ятовував навіть найменші деталі.
Стен на мить замовк, намагаючись зрозуміти цей тон, але не став акцентувати на цьому увагу.
— Так от. Ця Меліса працює офіціанткою в «Синьому Киті». Спочатку вона не надто охоче говорила про свою роботу. Воно й зрозуміло. Але згодом розмова якось сама собою полилася.
У цей момент на обличчі Стена з'явився дивний вираз. Суміш задоволення й ніяковості водночас. Поллу було навіть трохи дивно це спостерігати.
— Дуже цікаво...
Полл ледь посміхнувся.
— Вона розповіла, що між Роббі й Марією був конфлікт. Він постійно намагався її зачепити, провокував. Але знаєш, що найдивніше? Вони ніколи не погоджувалися, щоб їх обслуговувала інша офіціантка.
Стен на мить замовк.
— Не знаю, як це може стосуватися нашої справи...
Він трохи нахилився до Полла й тихіше додав:
— Але саме після однієї з таких дивних витівок Роббі знайшов запрошення. Сам знаєш від кого... А «Синій Кит» він більше не відвідував.
Деякий час Полл мовчав. 
За хвилину він поволі підвівся. Його погляд цього разу випромінював не зовсім цікавість. Це було швидше питання, на яке він і сам поки не мав відповіді.
Він підійшов до вікна, відчинив його. За мить у його руках уже була сигарета.
Полл сів на підвіконня й зробив повільну затяжку.
Білі клуби диму неквапливо попливли до кімнати, але протяг майже одразу виніс їх назовні.
Стен мовчки спостерігав.
Він чекав, що зараз Полл почне будувати припущення про Даму. Та й Марія здавалася йому зовсім не випадковою людиною у цій історії.
Та Полл мовчав.
Лише за хвилину він обернувся.
— Знаєш, Стене... що мені зараз насправді цікаво?
Стен уважно подивився на друга.
Тема Дами здавалася настільки очевидною, що він майже не сумнівався, про що зараз піде мова.
Після короткої паузи Полл промовив:
— Зараз я хотів би зрозуміти справжній мотив Роббі. Думаю, історія із шахрайством — лише привід. А головне заховане значно глибше.
Стен лише кліпнув очима.
У цю мить він уже почав губитися, що саме вони насправді розслідують. І до якої історії тягнуть нитку.