Глава 14.

У «Синьому Киті» було порожньо. Момент, коли останній клієнт залишав бар, відчувався як неймовірне полегшення. Якщо тіло всю зміну трималося в тонусі, то звук замикання дверей спрацьовував як рефлекс, і втома хвилею проносилася по кожній клітинці.

Зазвичай зміна не чекала, поки останній клієнт залишить заклад.

Тож замикати «Синій Кит» цього разу залишилися лише Оллі та Марія.

Привівши все до ладу, залишилася одна справа, яку вони обоє особливо любили.

Пара десятків вимитих келихів чекала, поки їх натруть до блиску. Іноді вони просто мовчали, а іноді розмовляли, часто торкаючись тем, які потребували саме такого простору.

Марія підійшла до стійки, де Оллі вже встиг натерти кілька келихів. Взяла один собі й без жодного слова приєдналася до роботи.

Раптом її погляд ковзнув на вхідні двері, і в думках виринув спогад.

Близько року до того...

Марія крокувала вулицею. Думки хаотично змінювали одна одну. Їй потрібна була робота. Хоч якась.

Погляд зупинився на масивних дверях закладу. Напис виглядав охайно, літери ще не були торкнуті часом.

«Синій Кит».

Усе говорило про те, що заклад відкрився зовсім недавно, і, можливо, це її шанс.

Рука трохи нервово потягнулася до ручки. Вона хвилювалася, але все ж відчинила двері.

Усередині було порожньо. Лише чоловік біля стійки, трохи старший за неї, із здивованим поглядом дивився на дівчину, яка щойно зайшла.

— Доброго дня. Вибачте... Я шукаю роботу. Можливо, у вас є якась вакансія?

Голос її трохи тремтів. Відчувалося, наскільки важливим був для неї цей момент, хоч вона й намагалася виглядати впевнено.

Оллі витримав паузу.

За цю хвилину він ніби щось відчув у цій дівчині. Не страх. Не відчай.

Але що саме — зрозуміти було важко.

— Так. Ми зовсім недавно відчинилися, і нам потрібна офіціантка. Коли ви могли б приступити до роботи?

Очі дівчини засяяли, а на обличчі з'явилася посмішка.

— Я можу хоч зараз.

Ця відповідь трохи розсмішила їх обох.

Через кілька днів роботи стосунки між Оллі й Марією стали теплішими. Їм було легко працювати разом, і, можливо, вони навіть почали розуміти одне одного з пів слова.

Розмови ставали частішими й глибшими.

Це була дружба, яку зустрінеш нечасто.

Якось Оллі запитав про минуле Марії і чому саме тут вона шукала собі роботу.

Її історія зблизила їх ще більше. Не як чоловіка й жінку, а як людей, які стали рідними не по крові, а по відчуттю.

— То що сталося? Чому тебе сюди занесло?

Мимоволі запитав Оллі, як уже завелося, натираючи келих.

— Це доволі дивна історія. Одна з тих, у які життя зазвичай мене кидає.

На її обличчі з'явилася іронічна посмішка.

Оллі не відводив погляду.

Цього було достатньо, щоб Марія зрозуміла — від розповіді їй не відкрутитися.

Вона зробила глибокий вдих і повільно почала:

— Я влаштувалася в одну доволі відому фірму. Працювала, не покладаючи рук. Вірила, що жінка може досягти чогось більшого своїм розумом, умінням і талантами.

Та натомість отримувала лише більше обов'язків, більше роботи й жодного натяку на підвищення зарплати.

А коли виявилося, що я не погоджуюся з такими умовами, що вимагаю належного ставлення до себе і маю дуже чіткі моральні принципи...

Якщо ти розумієш, про що я.

Вона подивилася Оллі просто у вічі.

Пояснення були зайвими.

Оллі лише мовчки кивнув.

Після короткої паузи Марія продовжила:

— Зрозумівши, що я стоятиму на своєму... хоча, якщо чесно, я дуже трималася за цю роботу. Вона мені подобалася.

Марія легко посміхнулася, але вже за мить її обличчя знову стало серйозним.

— Коли живеш у постійному стресі й виконуєш роботу, яку не мала б тягнути одна людина, починаєш робити помилки. І навіть якщо вони не зовсім твої, у такому стані дуже важко себе захистити. А от повісити на тебе можуть усе що завгодно.

Вона ненадовго замовкла.

— Борги, які в мене з'явилися, змусили мене змінити роботу. А зв'язки, які мали мої роботодавці, змусили мене змінити місто.

Тож можна сказати, що «Синій Кит» став моїм рятівним плотом.

Після цієї розмови вони ще довго мовчали...

Марія повернулася до теперішнього.

Її ситуація знову була на межі.

І Оллі це знав.

Вона подивилася на нього.

— Оллі... Скажи, що зі мною не так?

Питання прозвучало спокійно, але в ньому відчувався відчай.

Оллі поглянув на Марію.

Підійшов ближче, забрав із її рук келих і спокійно промовив, дивлячись просто їй в очі:

— З тобою все в порядку. Ти просто жінка, яка намагається вижити у світі чоловіків, не торгуючи собою.