Глава 9.

— Ну що, Стене, розповідай. Я впевнений, тобі є чим мене потішити.

Фізіономія Полла розпливлася в усмішці. Не в тій іронічній, яка трималася на ньому останні кілька років. Це було щось інше, і воно трохи збивало Стена з пантелику.

— Не думаю, що я зможу перескочити якось оце.

Він показав вказівним пальцем, обводячи у повітрі контур обличчя Полла, і продовжив:

— Своїми скромними досягненнями.

Пауза явно натякала на пояснення, але Полл лише кивнув тим самим усміхненим обличчям і додав:

— То які там твої скромні досягнення? Мені дуже цікаво.

Погляд Стена видав цікавість, та все ж він повернувся до справи.

— Але, Полле, я маю дещо. І це справді цікаво.

Пауза вийшла неоднозначною.

— Отже, того ж дня я пішов у готель розпитати, що до чого. Зайшов, покрутився, хотів уже зробити вигляд, що шукаю номер для себе. І раптом дивлюся — у них там працює помічником хлопець, якого я знав із гуртка фотографії. Ще коли мені було до цього діло. Вирішив почекати і подивитися, чи є шанс дізнатися щось так, між іншим.

Очі Стена з округлених перейшли у легкий прищур.

— І мені пощастило.

Полл уважно слухав, намагаючись вловити суть поміж емоційно розфарбованої розповіді.

— По вечорах вони збиралися, обмінювалися досвідом, спілкувалися. Коротше, не однією фотографією вони там живуть. Цей хлопець, Майк, теж був там. І, до речі, мене впізнав. Ми розговорилися, і він сам, уяви собі, почав розповідати різні дивні речі. А потім і про Даму. Ніби вона у них зупинялася. Цей Майк теж упевнений, що то не просто жінка.

Раптом Полл перервав його і підсунувся ближче до столу.

— Він бачив її? Ім'я? Якусь зачіпку?

— Ні, він не бачив її.

Полл знову відкинувся на спинку крісла.

— Я так і думав.

— Так, але він показав мені фото журналу відвідувачів, яке зробив тишком, бо дещо йому теж здалося підозрілим.

Покопирсавшись у кишені піджака, Стен витяг кілька знімків і поклав перед Поллом.

Поки той уважно їх вивчав, Стен продовжив:

— Подивися уважно на дату і напис.

— П.І.?

— Так.

— Що це?

— Пані Інкогніто. А дата?

— Якщо мені не зраджує пам'ять — за два дні до зустрічі з Роббі.

— Так. І вона була там лише добу. А потім Роббі.

Зависла пауза.

— Покоївка бачила лише, як він зайшов і майже одразу вийшов. Розумієш? Одна хвилина. Та коли пані перевірила номер, він виявився абсолютно порожнім. Але керівництво наказало їй не молоти дурниць.

Полл насторожився, хоча й намагався триматися спокійно, щоб Стена не занесло.

— І знаєш, це ще не все.

З широко розплющеними очима він продовжив:

— Ця П.І. була в тому готелі ще один раз. Приблизно рік тому.

Їхні погляди затрималися один на одному, а думки блукали у спробах зрозуміти, що ж насправді відбулося.

Полл завис у думках, що намагалися проаналізувати почуте, якось упорядкувати факти, щоб віднайти ту ниточку, яка постійно намагалася вислизнути.

У цей момент погляд Стена ковзнув по книжках, які Полл охайно поклав стопкою на столі.

— Ти що, збираєшся підкорити світ?

Жартівливо і з неприхованою цікавістю запитав він друга.

Полл здивовано поглянув на Стена, потім на книжки, і раптом зрадницька посмішка вирвалася на обличчя.

— Так. І ти будеш першим, на кому я це випробую.

Пауза, а потім сміх заполонив кабінет.

Та згодом Полл продовжив:

— Але якщо серйозно, я думаю, ми маємо справу з людиною, яка дуже добре знає, що робить. Вона сама обирає, розумієш?

Полл примружився, його корпус подався вперед.

— Не кожен здатен піддатися впливу. Це перше.

Він продовжив, уже загинаючи пальці на руці.

— Дивна поведінка майже проти власної волі. Це два. Згадай слова Роббі.

Полл змовк.

— А три?

Із цікавістю запитав Стен.

— А три... Три нам ще треба дізнатися.

— Угу. Неоднозначно.

Прозвучало у відповідь.

— А оце тобі навіщо?

Стен чітко вказав пальцем на корінець книги про міфи і родову силу.

— Це випадково потрапило.

На таку відповідь брови Стена підскочили догори, ніби даючи зрозуміти:  не все так однозначно.

— Полле, як ми будемо її шукати?

— Вона сама нас знайде.

— І чому ти так вважаєш?

— Передчуття, Стене. Передчуття.