Глава 7.

Минула доба, перш ніж Полл з'явився у своєму офісі.

Після візиту до «Синього кита» його організм потребував відпочинку. Та й думки спершу треба було привести до ладу.

З'явившись у конторі, він очікував зустріти Стена, який за цей час мав би дістати інформацію з готелю.

Але, як виявилося, на робочому місці колеги не було.

Кілька годин очікування теж не дали жодного натяку на його появу.

Полл вирішив не витрачати час дарма і навідатися до бібліотеки.

— Напевно, професор уже встиг підшукати мені необхідну літературу.

З цими думками він різко підвівся, схопив піджак зі спинки крісла і вискочив із кабінету.

По дорозі він перестрів миловидну блондинку, що працювала в конторі.

— Лінсі, як з'явиться Стен, передай йому, будь ласка, що я буду о шістнадцятій, добре?

— Добре, містере Дарк.

Відповідь прозвучала швидко і без жодного здивування.

— Дякую.

Це вже долинуло майже на ходу.

Вискочивши з будівлі, Полл одразу відчув важке густе повітря.

Те саме, коли спека повільно випаровує вологу, що незабаром перетвориться на грозу.

Мабуть, кожен у місті чекав цього звільнення.

Та поки що лише липке повітря обтікало тіло, мов невидима в'язниця.

Прохолода бібліотеки виявилася рятівною.

Полл одразу помітив професора в кінці зали.

Це додало його ході рішучості.

— Доброго дня, професоре.

— А, Полл, це ти? Доброго дня.

— Як ви?

— Добре, дякую.

Професор ледь усміхнувся.

— Я тобі дещо знайшов. Думаю, це дасть тобі відповіді. Яке б питання за цим не стояло.

Професор досить неоднозначно поглянув на Полла.

Той лише злегка посміхнувся у відповідь.

За хвилину вони вже йшли у напрямку невеличкої комори, що знаходилася поблизу стійки приймальні.

Професор підхопив стопку з трьох книжок і вручив їх Поллу.

Між ними якось швидко сформувалася довіра, тому професор не вимагав жодних формальних підписів чи чогось подібного.

Полл кинув оком на корінці книжок.

Дві були йому зрозумілі — саме їх він і очікував побачити.

Одна стосувалася наукового підходу до роботи мозку, причин поведінки та можливого впливу на неї.

Інша — гіпнозу, лінгвістичних гачків і способів маніпуляції.

Третя ж абсолютно вибивалася з цього ряду.

«Символи і ритуали. Пробудження сили давнього роду».

Полл уважно оглянув книгу і з подивом простягнув її назад професору.

— Це, мабуть, випадково сюди потрапило.

— Ні, не випадково. Я думаю, варто тобі це прочитати.

Між ними розтягнулася коротка пауза.

Полл не знав, що відповісти.

Чи то від подиву, чи то з ввічливості.

Професор відчув його недовіру до такого вибору і продовжив:

— Незважаючи на назву, там усе ж є цікаві речі.

Він настійливо тицьнув вказівним пальцем у книгу і рішуче поглянув Поллу просто в очі.

— Ну добре.

У голосі Полла прозвучала нотка скептицизму.

Професор рушив за стійку, а Полл ще на хвилину затримався біля нього.

— Полле.

Продовжив Еллі.

— Те, у чому ти намагаєшся розібратися, важко буде зрозуміти логікою.

На обличчі Полла промайнуло легке здивування.

Він уже хотів щось запитати, та раптом до стійки підійшла дівчина.

Брюнетка з неймовірними карими очима.

Вона поклала на стійку книгу.

— Запишіть, будь ласка, професоре.

— Звичайно, люба.

Вони тепло усміхнулися одне одному.

Поки професор заповнював картку, її погляд ковзнув до Полла, а потім до книжок у його руках.

Вона ледь усміхнулася і не змогла втриматися:

— Ви хочете підкорити світ.

Посмішка не сходила з її обличчя.

Полл дивився на неї і не міг зрозуміти, чому не відводить погляду.

Лише коли вона звернулася до нього, він розгублено подивився на книги й сам зрозумів, який вигляд має зараз збоку.

На його обличчі теж з'явилася усмішка.

— Так. Але ви про це нікому не кажіть.

Професор подав дівчині книгу.

Вона взяла її до рук і попрямувала до виходу.

— До побачення.

Пролунав її голос.

І лише тоді Полл згадав.

Це була дівчина з бару.

Він кивнув професору.

Цей жест вони зрозуміли однаково.

Його кроки були трохи швидшими, ніж зазвичай.

Перед виходом він наздогнав дівчину.

Простягнув руку, притримав двері й дав їй пройти.

Вже на вулиці промовив:

— Я хотів би пригостити вас кавою. Ви не проти?

Марія поглянула на нього трохи невпевнено.

Наче хотіла щось відповісти.

Та раптом пішов дощ.

Спершу повільний, а вже за мить він перетікав у справжню зливу.

Полл швидко розправив піджак і прикрив ним дівчину, вказуючи рукою на заклад, що виднівся неподалік.

Нарешті спека, яка не давала місту дихати, змінилася приємною прохолодою і запахом грозового повітря.