Глава 4.

Роббі, Полл і Стен. Ця трійка сиділа в офісі Роббі, не надто підозріло. Другорядні газети не гребували заповнювати вільні шпальти статтями на кшталт тієї, яку нібито хотів написати Стен — про молоде підприємство, що швидко розвивалося.

Колеги вмостилися в кутку кабінету, де стояли ідеально допасований диван і два крісла. Стен зайняв диван, оскільки Полл уже сидів в одному з крісел.

Шкіра була напрочуд блискучою і скрипіла від найменшого руху. Офіс відкрився зовсім недавно, про що красномовно свідчив запах нових меблів.

Роббі повільно прикрив двері й легким рухом повернув невеликий замочок, очевидно, щоб ніхто не міг завадити їхній розмові.

Потім зовсім мовчки підійшов до шафи на протилежному боці кімнати. Стоячи спиною до гостей, він відкрив дверцята й задумливо промовив:

— Бажаєте чогось?

Майже одночасно журналісти відповіли, тільки слова Полла були запереченням, а Стен попросив склянку води.

Роббі без поспіху дістав три склянки, ніби навмисно розтягував час.

Він налив тонізуючої води з лимоном у три склянки з графіна, що вже стояв на столі.

І підсунув келих кожному. Навіть Поллу.

Погляд Роббі зустрівся з очима Полла.

Діалог був очевидним.

Не в словах.

У діях.

Роббі вмостився у крісло і після невеликої паузи нарешті Полл дозволив собі заговорити.

— То що саме сталося, містере Фенікс?

Роббі зробив ковток води й поглянув просто у вічі Поллу.

Стен у цій кімнаті, хоч і намагався бути корисним, відчував певну напругу в повітрі. Ніби між двома чоловіками було щось особисте.

— Доволі дивна ситуація.

Це була єдина думка, що промайнула в нього в голові.

Тому інстинкт підказав: зараз його завдання — спостерігати й нотувати.

— Що ви чули, містере Дарк, про особу на прізвисько «Дама»?

Фраза прозвучала з легким відтінком пихи.

— Взагалі-то небагато. Лише деякі перекази містера Кірка з вашої з ним розмови.

Його погляд впав на Стена.

Той аж зніяковів. Полл так рідко називав його містером Кірком, що це відчувалося надто некомфортно.

— Тож ви розумієте, що це дещо дивна історія?

— Так, містере Феніксе. Я маю деякі власні думки на цю тему, але хочу почути саме вас.

Полл м'яким жестом руки вказав на Роббі.

— Я не єдиний, хто мав можливість зустрітися з «Дамою». І хоча про неї мало хто говорить, мені все ж вдалося дещо дізнатися.

Він зробив коротку паузу і продовжив:

— Її неможливо відстежити. Вона сама обирає, кого запросити. Отримавши записку, ви навіть не зрозумієте, чи це вона, чи звичайна повія.

Час. Місце. Ціна.

Немала ціна.

Від елітних хвойд заможні чоловіки рідко відмовляються.

Знову пауза.

— Знаєте чому?

Питання прозвучало разом із важким поглядом з-під лоба.

Полл не відповів.

Він лише дивився на Роббі.

— Вони доглянуті, розважливі, не ставлять зайвих запитань. Роблять свою роботу і не чипляються після сексу.

Стен ніяково ковтнув слину.

Полл увесь цей час дивився на Роббі.

Йому була важлива не історія про повій.

Йому була важлива думка, до якої той навмисно їх підводив.

— Після них не залишається відчуття залежності. Не тієї дивної і незрозумілої, що потребує втіхи. Іншої. Тієї, що вимагає від вас змін. Іноді таких, на які ви в тверезому розумі навіть не погодилися б.

Ось яке відчуття залишається після зустрічі.

Рука Роббі стиснулася в кулак, а потім різко розслабилася.

— То чого саме ви чекаєте від нас?

Полл трохи подався вперед.

— Я хочу, щоб ви вивели на чисту воду цю шарлатанку. Я хочу зрозуміти, як вона це робить.

Він різко встав і підійшов до вікна.

У його голосі звучала напруга, яку було важко приховати.

Полл хвилину мовчав.

Стен з очікуванням дивився на колегу.

У приміщенні повисла тиша. Відчуття від неї були різними, але відчували її всі.

Нарешті Полл заговорив.

— Скажіть, інші теж вважають її шарлатанкою?

Питання прозвучало доволі спокійно.

Роббі різко обернувся.

— Вони глупці. Маріонетки, які нічого не розуміють.

Не стримуючись, випалив він у відповідь.

— Їх смикають за ниточки, а вони тішаться. Я повинен знати, що ця Дама виробляє.

І як.

Останні слова прозвучали тихо, але з напругою.

Полл відкинувся на спинку крісла. Його рука піднялася, і пальцями він торкнувся бороди.

— Добре. Тоді ще одне питання, містере Фенікс.

— Будь ласка.

Цього разу в його голосі відчувався контроль.

— Як ви отримали записку? Коли це сталося?

Погляд Полла був зосередженим.

— Того вечора я був у «Синьому Киті». Коли ми з друзями залишали заклад, на ганку біля входу я вирішив запалити сигарету. Поліз до кишені й знайшов там складену серветку із запрошенням.

Роббі без упину крутив у руці келих, час від часу відводячи погляд.

Полл уважно подивився на клієнта і додав:

— У якому готелі відбулася зустріч?

— «Піон».

З легкою іронічною посмішкою відповів Роббі й поглянув на журналістів.

— Дуже символічно.

Раптом вирвалося у Стена.

Це викликало легке здивування в чоловіків.

Та вже за мить Полл підвівся з крісла, яке видало вкрай неприємний скрип.

— Спробуємо дізнатися, що це за Дама.

Полл простягнув руку Роббі.

Стискаючи долоню, Роббі промовив:

— За гонорар не хвилюйтеся. Але знайдіть її.

Роббі відчинив двері так, ніби цієї розмови й не було.

І тільки обличчя Стена можна було прочитати як:

«Що це щойно було?»