11 глава

         −А я пропонував тобі допомогу…−вставив Марк, коли почув мою розмову з Тонею. Ми вечеряли та обговорювали слова Олівії.
«Пам’ятаєш, чому ти перейшла саме сюди? Напевно, ти ще не знала усіх дрібниць. Кожен іспит має для тебе значення під час поступання у наш місцевий університет, якщо ти не зможеш протримати свої вступні бали, то комісія вирішить, що ти не здобудеш досягнень, отже не станеш ще одним лицем закладу.-вона зробила паузу,−Тоді вони не гарантуватимуть тобі бюджетне місце з проживанням…»−Олівія говорила про це, бо почула від викладачів, ніби я зовсім не проявляю себе останнім часом. Так справді, я мала замало знань про процес «гарантованого поступання».
−Марку, я не знала, що це так важливо.-я постаралася дивитися на сусіда, який пропонував допомогу, благально. І схоже, що в мене вийшло.
−Прийдеться мені взятися за твою освіту. Бачу в тебе сили волі, щоб підготуватися як слід, не вистачить.-Він усміхнено потер потилицю.-Думаю поки-що буде достатньо одного уроку…−Я видихнула.-на два дні.
−Ей. Давай два рази в тиждень!
−Ти не витягнеш. Здуєшся на іспиті. Гарантую.
−Ну ок. Не сильно хотілося…
−Аня, ти дуєшся? Сама про допомогу попросила і тепер ще щось не влаштовує?-він здивовано підняв брови. На емоції Марк не бідний.
−Не дуюся, тож мені потрібно готуватися. Якщо я завалю іспит, то зникне сенс далі тут навчатися…
         Наступного ранку мені надзвичайно не хотілося вставати з ліжка, але моє рішення не розповідати батькам про мої «неуспіхи» мотивувало мене виправити своє становище. Тому я увімкнуло підбірку мотиваційної, сильної музики. Музика спрацювала, тож я, у теплому пальто з шарфем та взувши невисокі ботінки, саме вчасно вийшла з будинку. Моє відношення до навчання мусило змінитися, але сидячі на уроці та слухаючи нудний монолог про фізику, я додумалася навіть задрімати. Мені всти гла приснитися якась несамовита фантастика у якій ніхто не ходить ногами – усі літають. Одним словом, мій сон працював геть проти фізики. Після цього предмету в нас був перерив і я вирішила не чекати когось для компанії. Я вийшовши на коридор відразу потрапила у потік учнів. І схоже, що я інтуїтивно відчула, що мені теж потрібно туди. Всі вони йшли в бібліотеку, десь 30 учнів вільно розмістилися там, хто за столами, хто за комп’ютерами, хто на диванах, а деякі і між стелажів на підлозі. Я побачила місце за столом, між іншими незнайомими мені учнями. Мені довелося знайти кілька довідників, поки моя сумка сторожила мій стільчик, тож я взялася читати. Інформація важко сприймалася, тому я знову встала пройтися, прочитавши всього кілька сторінок. Проходячи між комп’ютерними словами, я побачила навушники, які були біля кожного комп’ютера для зручності. Прямо перед моїми очима, одна з учениць вимкнула комп’ютер та зібралася йти. Я дочекалася поки вона відійшла від столу та швидко взяла навушники. Вони були мені потрібні, щоб за моїм задумом сконцентруватися на занятті. Час перериву минув швидко і добре, що за збігом обставин, наступний мій урок був в сусідньому кабінеті.
         Коли я вже збиралася назад додому, в мою теплу затишну орендовану кімнату, я побачила через вікно Даніеля, від якого не отримала жодного повідомлення, з того часу як він їхав на відпочинок з сім’єю. Він усміхався. Я вийшла йому назустріч.
−Якщо ти усміхаєшся, то я це сприйму так, ніби ти за мною тужила і нудилася без мене.-замість привіту, сказав високий, як на мене, хлопець.
−Ти високої думки про себе.-можливо, я й не переставала усміхатися.
−Я надіюся на хороше для мене, це можна назвати егоїзмом?
−Можливо…
Даня розсміявся, невідводячи очей від мене, а я завжди дивлюся співрозмовникам в очі. Він перевів подих і потягнувся взяти рюкзак з мого правого плеча. Звісно, я не проти, взявши кілька додаткових книг в бібліотеці, я не подумала про те, як нестиму цей класично-чорний рюкзак.
         −Чув ти готуєшся до іспитів, може, я зможу допомогти?
−З яким предметом ти хотів би допомогти?
Хлопець помовчав.
−З «ніяким», я не розуміюся у шкільній програмі краще за тебе, але я можу допомагати в чомусь іншому. Як ти зараз готуєшся?
−Думаю, під час перериву займатися в бібліотеці, наздоганяти упущене.
−То ти не обідала сьогодні?-здивувався друг.-Давай зайдемо кудись по дорозі.
Він мене не запитував, він хотів, щоб так і було. Ми проходили якраз мимо парку, біля якого достатнього забігайлівок. «Просир»− тут я ще не була. Мій шлунок відразу нагадав про себе муркотінням і я відразу призупинила Данька, раптово взявшись за мій рюкзак, як тільки я дотягнулася до нього, бо знайомець йшов швидше за мене. Він інстинктивно, різко обернувшись, спіймав мою руку та відразу відпустив. Зупинився.
−Давай сюди.-я вказала на просту вивіску з яскравим «Просир» і мій шлунок знову відізвався, згадуючи смак сиру.
 В доволі темному приміщенні, але з великими вікнами, біля квадратних столиків стояло лише по два стільці. А над головами вище низьких люстр звисали декорації, імітація тягучого сиру, який зазвичай розтягується неоднаковими нитками. Супутник попросив вибрати для мене страви. Я була не проти, можливо думала, що він вже тут був раніше. Але він все ж запитував мою думку про різні доповнення страв. Врешті нам принесли яблучну газовану воду та чотири порції. Даня додав, що так буде зручніше спробувати різні страви. Курячі котлетки з сиром, приготовані на пару, були назвичайно ніжними разом із ідеальним до м’яса гарніром.
−Не пропусти спробувати ці сирні палички, у них це фірмовий неповторний рецепт. Особливо класно, що цей сирний рай, можна замовити додому.-Даня тішився ароматом та смаком, навіть не говорив, що вже пора додому.
А на десерт він обрав чурес із сирним соусом, я ніколи не забуду цей хрусткий солодкий смак, який тане ще на губах, можливо я навіть прицмакувала, смакуючи. Справді було надзвичайно смачно.
−Наступного разу пригощаєш ти.-махнув хлопець на мою пропозицію розділити рахунок.