7 глава

Ми з сусідами сьогодні домовилися провести час разом. Отже, незважаючи на будь-які негаразди, ми маємо провести час разом. Взагалі, це вчора придумала Лінда − хазяйка нашого дому, хоча я не впевнена, може будинок зареєстрований на її чоловіка, але я дуже рідко його бачу, тому звикла називати її хазяйкою. Так-от вона запропонувала нам провести час разом, щоб нам було простіше спілкуватися між собою. Живучи в одному будинку та ділячи спільну кухню та ванну кімнату. Вона запропонувала це Маркові, а коли за щось береться Марк, то постарається довести все до ладу. Тож ми домовилися погуляти з кавою у парку, може, щоб залишити максимум допустимої дистанції між нами. «З кавою» − це лише про нас трьох, бо Марк не п’є кави. Потрібно про це задуматися, може саме тому його посмішка так очаровує. Не мене особисто звісно, я від інших почула.    
         Так-от, йдемо ми по парку. Розмовляють переважно Ян та Тоня. Друга іноді, промовивши щось відразу ловить реакції Марка на свої слова. Йдемо ми собі спокійнісінько. Навіть, сонце гарно гріє. В парку доволі людно. Клени жовтіти почали, власне я в деревах не розуміюся, але Марк сказав, що ці клени зарано починають.
−О, Христя! Що тут робите? Даня, в тебе ж сьогодні спортзал.-Ми раптово стикнулися з друзями Яна. Він відразу зупинився привітатися. Даніель і Христина, схоже, були лише вдвох.
−Привіт. В мене були тут справи.-звернулася Христя до давнього друга.-Привіт Ань. Цікава компанія. Ян знайом, бо мені здається, що це всі твої сусіди.
Ян познайомив всіх. Ніхто не став тиснути один одному руки. Ми всі відійшли в сторону, щоб не загороджувати доріжку іншим. Багато-хто вигулював тут улюбленців, в обох значеннях.
−Ти не знала?-запитав Даня, коли інші трохи відійшли вперід.-Христя моя молодша сестричка. Правда іноді вона геть нагліє та мене не поважає, але все-таки так і є.
Він усміхнувся, крізь стиснуті губи, аби додати комічності та почати розмову.
−Тобі не боліло горло після того пізнього морозива? Незнаю чим я думав, чесно…
−Ні, ні. Все гаразд. Було класно. Вечір минув швидше, аніж я розраховувала – насправді. От тільки ми все-таки мало знайомі. – Мені хотілося якось натякнути, що я хотіла би з ним познайомитися. Він при підняв темні брови.
−Ти права, ми справді мало знайомі, але це можна виправити прямо зараз.-він протягнув руку і поки я не потиснула додав,−Тисни не так міцно, як минулого разу, бо я травмувався. Я бачу твій погляд. Ти у цьому не винна. Не настільки сильна.
−Ти ж не знаєш…−я справді старалася не тиснути міцно.
−Марк.-протягнув руку мій сусід, який щойно виріс близько мене. Я навіть не помітила, коли він підійшов.
−Даніель.-відповів мій новий друг і легким рухом відсунув рукав, відкриваючи погляду тісно забинтовану праву руку. Тим-же самим, відповівши на рукостискання, тому Марк прибрав руку.
Далі вони, забувши про моє існування говорили між собою. Про бинти, спорт, баскетбол та про університет. Мені сподобалася думка, що Даня про мене не забув, і раніше я не бачила його сіро-голубих яскравих очей з густими чорними віями, я й не могла їх побачити, у темряві взагалі мало що побачиш. До мене повернулися Христя з Тонею.
−Я бачила, що ти кудись зникла тоді в суботу. Даня мені розповів. Так-що можеш не приховувати, що ви знайомі.-відразу почала розмову Христя, очі якої сяяли хитринкою.
−Я й не приховую.
−А мені нічого не розповіла! Це то подруга.-завелася Тоня, вперше чуючи щось настільки цікаве та пов’язане зі мною одночасно.
−Та немає що розповідати. Просто знайомство. Я навіть контактів його не маю.
−І не май. Я брата знаю. Якщо він хоче з тобою спілкуватися, то тобі не доведеться за ним бігати. Правда, такого ще не траплялося. Напевно, на щастя.- Христя гукнула до свого брата.-Дань, сфоткай нас гарно.
         Ми провели в парку зовсім не багато часу і мусили розходитися. Однією з причин було те, що почався дощ. Ми встигли трішки змокнути, поки бігли до зупинки. Даня і Христя живуть недалеко від парку, але по другу сторону від при університетської території. Я так і не зрозуміла в якій саме стороні, але за словами Христі, зовсім близенько.
         Перше чого я хотіла це прийняти гарячий душ – це ніби-то не корисно, але мені це було необхідно. Осінню від смути рятує, лише музика та гарячий душ, який відчувається на тілі приємною, тонкою, незримою – прохолодою. Я попросила Тоню принести мені якийсь теплий одяг, поки я буду в душі. У ванній кімнаті зручне планування, ввійшовши у неї, можна побачити ще двоє дверей, це туалет і відповідно ванна з душем.
         Ми пішли разом вечеряти. Сьогодні нас пригощала Лара, вона справді професійно орудує свою модерною кухнею. Ще ніколи раніше я не бачила стільки цікавих приладів для зручного приготування їжі. В неї є навіть гриль для сосисок та форма для випікання вафельних ріжків. В моєї мами, з допоміжної техніки, є лише комбайн та міксер. Лара приготувала велику тацю смачнющих рибних котлет. Я їх зацінила, бо завжди їх ненавиділа, а зараз я зрозуміла, що рибні  котлети потрібно вміти приготувати, не те що простий салатик з інтернету. Стіл так і чекав, ніби велику сім’ю: овочеве рагу, картопляне пюре на молоці, а на десерт оладки з домашнім кульбабовим медом. Якби мені довелося вибирати між кленовим сиропом та кульбабовим медом, я би обрала звісно мед.
         Хтось рвучко зупинив мене, коли я вже направила ноги до моєї кімнати, вийшовши з усіма на наш поверх. До цього часу, ми прибирали кухню після вечері, хлопці мили посуд, напевно, їх також підкорили ці ідеально приправлені та піджарені до приємного хрусту котлетки. Марк зупинив мене витянутою рукою.
−Я придивлювався до цієї кофти. Вона справді моя. Чому ти одягла мою кофту? Вирішила, що живучи в одному будинку наші речі спільні?-схоже, він був впевненим у своїх словах.
−Ти про що? Це моя кофта. Я купувала її, через інстаграм.- вирвавшись відповіла я.
−Давай подивимося.- Марк підтягнув мене знову до себе і вивернув ярлик, який ховався поміж мого вологого волосся.-Я навмисно продірявив етикетку, щоб було зручно зберігати її рівною та використовувати крючки в шафі. Які ще докази тобі потрібні?-він повернув ярлик до мене, справді дірявий. А сам Марк стоячи так близько виглядав дуже високим. Я не думала, що перспектива працює саме так. Раніше не доводилося перевіряти на практиці мої теоретичні знання.
−Все все знімаю!- не витримала тиску я, але встигла опам’ятатись, адже я не мала футболки під кофтою.- Віддати її тобі прямо зараз?!
Марк почервонів кінчиками вух, все-таки він не вульгарний, його можуть смутити такі фрази.
−Принесеш.-бовкнув він і заховався в своїй кімнаті.