3 глава

Взагалі навіщо йому зі мною говорити. Невже після вчорашньої сутички з Тонею в нього залишилося бажання з кимось розмовляти? Я колись з нею теж сварилася, як і багато моїх знайомих. В школі різні випадки були.

 Обережно, щоб не створювати зайвого шуму, я злізла з ліжка. Переступаючи обгортки та пусті упаковки зі снеків,я обережно натягнула футболку, бо до того була в сірому спортивному топі.

Я повернула ключ у дверях. І відразу на ручку натиснули. Марк відкрив двері першим. Я швиденько вискочила, майже йому в обійми, та щільно закрила двері за собою, щоб не дати і шансу показатися моєму власному безладу.

-Ти хотів щось запитати?

Сусід зробив швидкий крок назад, бо стояв досить близько до дверей, перед якими була я.
-Тобі погано? Чому ти не обідаєш? Ти хоча би поснідала?-він не був усміхненим, як зазвичай, як до вчорашньої сутички з тонею. Точніше, до того, я не бачила його не усміхненим. Зараз він виглядав стурбовано. Стоп, стурбовано? Чому б це йому турбуватися.

-Я пила чай… О, Тоні немає, вона додому поїхала. Вона повернеться після вихідних. – Мені подумалося, що можливо, це повинен знати Марк. Він потирав шию у цей момент, а його погляд бігав по кімнаті.

 - Вона сказала чому вона їде? Просто… незнаю як сказати – «Невже, невже вона йому подобається з захватом подумала я. Він симпатичний і вона така стильна, напевно, гарна пара.» - Я не витримав. Мусив сказати, що мені не подобається її поведінка. Незнаю чи вона така завжди і з усіма, але я не міг промовчати.

Я стояла в ступорі, незнаючи куди подіти свої догадки.

-Звісно, певно ти краще Тоню знаєш… Ей, чому ти усміхаєшся? Я говорю про серйозні речі. – я ледь сховала посмішку, яка так дошкуляла зараз Марку.

- Як тільки я буду знати, що вона думає про тебе, відразу тобі перекажу її слова, – і тут мене осінило, - Ти думаєш, що подобаєшся їй?

- Не те що подобаюся. – відповів він. – Просто я нетак багато знаю спілкуюся з дівчатами, щоб розуміти їхню поведінку.

- І не кажи, але спілкуватися з дівчатами недостатньо, щоб розуміти їх. Так що просто постарайся бути уважнішим. І можеш почитати трохи поведінкову психологію.- Тільки зараз я згадала як кумедно виглядаю: широкі домашні штани, футболка з облізлими буквами «hi boy», а на голові неповторна та півднянерозчісана шевелюра.

Це був разючий дисонанс, бо Марк сьогодні виглядав особливо охайно. Це при тому, що він завжди охайний, настільки, що я ще не бачила його два дні в одній парі шкарпеток. Якось мені доводилося заглянути у його кімнату. Справді охайний хлопець, певно не любить безлад. Не те щоб я любила безлад, просто в один момент прибрати так, щоб побачити кімнату зовсім чистою – дуже приємно.

-Ти не була сьогодні на навчанні? З тобою все гаразд?- він знову згадав з чого починав розмову. – Може, тобі щось потрібно?

-Дякую. Все не настільки погано. Якщо щось знадобиться дам знати. А зараз мені потрібен постільний режим.

Я ледве здихалася від розмови. Марк пригадав, що має невідкладні справи з випраним одягом. Отже, я повернулася до своїх справ. Дорами самі себе не подивляться.

         Іноді так хочеться такої милої романтики. Так приємно бачити мило закоханих разом. Мені здається, я могла би бути непоганою свахою і звести разом, наприклад, Тоню й Марка. Тоня про Марка багато говорила, правда може тому, що їй було скучно. Незнаю.

         Наступного ранку я виходила рано. Вирішила пройтися пішки, а не сідати на тролейбус. До школи йти досить не довго. По дорозі минаю так багато будинків, з такими різними стилями. За ними парк, а вже після парку, можна побачити кілька місцевих магазинів. Парк досить маленький, але наповнений різними деревами та старовинними дубами, коріння яких  в деяких місцях піднялося з-над землі. Оновлені каруселі та гірки, кілька маленьких будівель з контактними зоопарками. Навіть, дивно, як це все вміщається на такому клаптикові території, адже це геть не центральний парк. А оминувши маленький скверик, можна нарешті побачити головні ворота школи, які відкривали найблищу доріжку до головного корпусу школи. Саме в ньому відбуваються мої заняття. Перед корпусом авто та вело –стоянка, а по праву сторону невеликий відкритий спортивний майданчик. Школу оточують переважно кедри та горіхи, може тому, що широке листя цих дерев легше прибирати.

Я прийшла якраз вчасно. Моя група сьогодні починає день з бібліотеки. Мені це дуже подобається. Тут бібліотека не дуже велика, але схожа на аудиторію, бо має кілька рядів столів з стільцями. Розбір сучасної літератури досить цікаве заняття, бо вона не проходила випробувань часом. Учні з мого класу були геть різними, хоча новенькі і трималися осторонь та не об’єднувалися разом, але все-одно відчувалося, що ніхто нікого не зачіпає. Кожен приносить сюди частинку свого світу в собі і ніхто не ділиться і не відбирає чуже. Та навіть тут є неписані закони такі як, ввічлива мова – це мене дуже тішить. Наша мова наповнена такою кількістю слів, що немає чому жалітися. Наш клас невеликий – за списком шістнадцять учнів, але як і сьогодні, завжди когось немає.

 -Аня, добре, що біля тебе є місця.- звернулася до мене однокласниця, яку я запам’ятала, через незвичний колір волосся, як виявилося природний. Світлий блонд недостиглої пшениці.-Подивися, нехай хлопці до нас сідають. Ок?

Вона поправила шнурівки, поки я шукала очима, кого саме з хлопців вона мала на увазі.

-Ну той, - усміхнулася кутиками губ.- Той, що на тебе зараз дивиться.

Біля полиці з енциклопедіями стояв веснянкуватий, кароокий хлопчина в темному та на вигляд теплому худі і поглядав на мене, ніби знав мене. До нього говорив, з вигляду,  спокійний ботан, хоча все ж розвішувати ярлики не гарно.