2 глава

Ну що ж, я побачила своїх нових однокласників. Справді нових, бо Тоня в іншому класі. Певно не всі прийшли на цю зустріч, але тепер я хоча би з кимось познайомилася. Мені сподобалася наша керівничка. Вона навіть дуже стильна. Однокласники прості, наскільки я зрозуміла, то навіть якщо є мажори, то я їх не помітила. Скоріше за все в мене не вийде подружитися хоч з кимось, щоб мати свою компанію, але я постараюся зробити усе для цього потрібне. Думаю нормальні хороші відносини, з цими учнями, вибудую.    

Я досить рано повернулася назад в будинок. Зустріч класу та екскурсія по школі проминули дуже швидко. І перше, що я почула, ввійшовши в будинок, хазяйка з кимось розмовляла.

-Анюта, ти не бачила ключів? Можливо, помітила їх зранку, коли виходила?

На кухні біля Лінди сидів хлопчина в спортивному одязі. Його погляд, швидко прослизнувши по мені, знову направився у паруючу чашку.

-Напевно, він їх загубив десь на коридорі…-продовжила жіночка, але хлопець її перебив.

-Я точно залишив ключ у замку.-І тут я так і застигла.

-Дуже вибачаюся, я не знала, що двері відімкнув орендар. Я залишала ключ тут.-я чим-швидш заходилася шукати ключі. Вони просто впали на твердий сіруватий ковер. Підійшла та простягнула знахідку новому сусідові.

-О, дякую, нарешті я зможу туди увійти.-усміхнувся у всі зуби хлопчина.

-Тож Анюта?-перепитав він, коли ми підіймалися сходами.

-Ні, Аня.

-Тож Аня. Я Марк, схоже, твій сусід.-він поправив свою зачіску. –Виглядало так, ніби-то його настрій, лише в усмішці, а погляд не мінявся.
Ми вийшли прогулятися до магазину та зустріти сусідку. Тоді в мене був справді хороший настрій. Він трохи розповів про себе, наприклад, я дізналася, що йому подобаються фрукти. Не обширні знання з ракетобудування або медицини, але теж цікаво.

-Мені розповіли, що ти теж нещодавно заїхала. Через навчання?

-Так. Навчання.-Мені хотілося поговорити, але я незнала про що, то ж надіялася, що новоспечений сусід швидше знайде тему. Він, лише покивав головою та зупинився.

-Цей магазин підійде?-сказав він вказуючи на маленьку крамницю по праву сторону від нас.

-Так я тут була кілька разів. Не знайдеш чогось рідкісного, але точно знайдеш необхідне.

Вийшовши з магазину, я відчула той певний дотик першого осіннього вітру, від якого стає прохолодно, а потім швидко гаряче. Крайнє літо справді дуже швидко проминула. Я з тих, хто проводить літо переважно наодинці зі своїми роздумами. Мені подобається відчувати тишу та думки. Сонце збігало по дверях і по обличчі Марка, який щойно вийшов з магазину, воно яскраво підкреслило колір його глибоко-зелених очей. Знаєте, коли райдужка світліє до країв.

-Ти нічого купувати не будеш?

-Ні.

-Тут ми зустрінемо твою подругу?-запитив новий сусід.

-Скоріше ще одну твою сусідку.-я лише потім зрозуміла, що усміхалася йому. Тому з ким познайомилася, лише дві години тому. Ожирнувшись я додала-Мені подобається це тепло…

         Як тільки Тоня нас побачила, то відразу її очі засяяли. Напевно, тому що перед її очима стояв високий хлопець, з зеленими очима та щирою відкритою усмішкою. Одразу після знайомства вона запитала:

-Скажи чесно. Марк ти носиш лінзи?-вона говорила серйозним тоном, що робило це питання геть комічним. Замість відповіді сусід розсміявся.

-Звісно, ні.

         Всю дорогу до будинку Тоня не переставала з ним розмовляти. Справді – розмовляти. Вони обоє говорили. Може, мені варто попросити в неї курс «Як будувати ефективну розмову» ? Я про це подумаю.

Протягом днів Тоня фліртувала з ним, чіплялася до його слів і розпитувала про його життя. Іноді від її жартів він справді ніяковів, але було видно, що він досі не веде себе відкрито, а продовжує бути обережним та непомітним. Я думала про те, що в нього не вийде довгограти якусь роль. Так і вийшло. Коли наступного разу Тоня з ним фліртувала, він виговорив довгу мораль. Я почула, лише її кінець. Він закінчив такими словами: «Мені це гетьне подобається. Перестань так поводитися, коли зі мною говориш.» Я не бачила реакцію Тоні, але і не почула відповіді.

Того ж вечора вона зайшла до мене. Вже з зібраною сумкою.

-Я додому. Маю там справи.- Яне думала, що їй не наплювати на слова та думки інших.

-Коли повернешся?- єдине, що я змогла відповісти.

-Після вихідних… Просто подумала, щомаю хоча би тобі сказати.

         Наступного дня я почувалася недуже добре, тому не пішла на навчання. Замість цього я просто увімкнула дорами. Такий в мене був настрій – подивитися щось просте, миле та вкрай романтичне. Печиво, велика чашка чаю та кілька пачок снеків,які я приховала на потім. Доречі, звісно ж, я використовую світ ноут не за призначенням батьків. Його купували для навчальних проектів, але що ж, хіба не можна подивитися кілька багатосерійних серіалів з його екрану? Звісно, можна. Тож я не виходила з кімнати довго. Навіть, чула, коли прийшов Марк і найперше увімкнув чайник. Він вмикає чайник перед тим, як сідає обідати. Завжди так робить.

Через кілька серій нової дорами, яку я дивилася, звісно, через «цікавий сюжет», почувся стук. Мені вперше стука у двері.

-Аня ти тут? Чому ти не обідала?-це був голос Марка. Дивно, чому він про мене згадав.