1 глава

Так, я шукала кращої школи, тобто тієї, яка гарантовано забезпечить мені вступ до університету. І знайшла. Така школа знаходиться в сусідньому районі і я дуже туди хотіла. Звісно, батькам моя ідея не сподобалася. Їм було важко змиритися з тим, що мені доведеться жити окремо від сім’ї. Та я прийняла своє чи не перше серйозне рішення.

         Що ж – я перемогла; в батьків закінчилися аргументи проти мого переїзду. І так як в школи гуртожитку немає. То мені довелося шукати квартиру, або ж кімнату. Ще в липні ми почали моніторити оголошення, щоб знайти «ідеальний варіант», та я щиро вірила що такого не існує. Мама боялася, що я потраплю в погану компанію, як колись, тому хотіла, щоб я була завжди при комусь із здорових дорослих. Особисто для мене це геть не принципово.        

Я була в захваті, коли побачила цей будинок. Такий стильно охайний, ніби десь з просторів Пінтереста. Будинок справді доглянутий, але ми цього не знали, поки звісно не поїхали за адресою.

В оголошенні йшлося: «Наші діти виросли і тепер мають власні домівки, а ми у цьому куточку щастя залишилися одні. Одні в великому двоповерховому будинку. Тому хочемо здати під оренду кімнати другого поверху (там же, на коридорі зробимо кухню) чотири спальні та одна спільна ванна кімната з пральною машиною та всім необхідним. Хочемо, щоб орендатері не мали шкідливих звичок та мали бажання розвиватися.»

Нижче звісно був номер. Ми якнайшвидше зателефонували, щоб домовитися про огляд. Навіть, не думали, що це останній огляд, але так вже вийшло.

Будинок всього лиш в двох кілометрах від школи та університету, по дорозі є парк, транспорт їздить досить часто. Я неодноразово бачила цей будинок, коли ми їздили з документами в школу. Справді майже ідеальний варіант, все ж я не вірю в повну ідеальність чого-небудь.

-Доброго дня, ми до вас телефонували сьогодні, стосовно оренди кімнати для нашої донечки.- почала мама щойно двері відчинили. Усміхнена жіночка п’ятдесяти років відразу відповіла і запросила нас в будинок.

-Добрий сонячний день, сонце палить знатно. Ми встановили собі кондиціонер, через цю жару. Недумала я що після холодної весни може стати так гаряче. Проходьте на другий поверх. Напевно, у вас багато справ, тож не буду вас довго заговорювати.

-Та ні ми маємо достатньо часу. Аня досі жила лише вдома, тому дуже хвилюємося за неї, але говорять ця школа дуже хороша. Особливо, для її майбутнього. Що ви про неї думаєте, певно щось знаєте?- Певно, мама дуже хотіла почути, щось погане, щоб переконати мене в неправельності мого вибору.

-В цій школі навчалися мої діти. Давно це було. Зараз після реформ нових вчителів набрали. Хороші дівчатка там працюють, деякі по цій вулиці живуть. Їм можна дітей довіряти.

Далі нам показали кімнати, але лише дві, по праву сторону від сходів. Мені сподобалася крайня. Тут справді гарно, хоча колір стін мені геть несподобався. Тато подав ідею перефарбувати стіни. Хороша ідея, бо цей брудно зелений геть мені не до душі. Такий огидний, аленапевно він подобався комусь із дітей.

-А ті дві кімнати, вже хтось орендує?

-Так,- відповіла мені Лара. -Нас попросили потримати ті кімнати. Наш племінник житиме в одній. А в другу заселиться молодик, хоча він ще не бачив кімнати, але вже залишив заставу. Напевно, практичний хлопець. Ще є вільна кімната. Маєш подругу то запропонуй. Хлопців вже достатньо., – і вона лунко засміялася.

Напевно, ця хазяйка сподобалася мамі, бо ми залишили заставу і домовилися в серпню привезти речі та зробити деякий косметичний ремонт в кімнаті.

 Я подумала про те, що сказала Лара і зрозуміла, що справді краще щоб я сама знайшла собі сусідку. Бажано когось із знайомих. Таких як найкращих подруг я не маю, але в мене хороші стосунки з однокласницями і не лише я міняю школу. Дехто хоче щось краще, а дехто просто хоче втікти з дому. Тому я написала своїм однокласницям. Вони мовчали.

Як і домовилися, в серпні я перевезла необхідні речі, за кілька днів, і взялася перефарбовувати кімнату. Хотіла якийсь нейтральний колір. Вибрала синювато-сірий. Мені все більше подобаться ця кімната. Широке ліжко, скандинавський візерунок на блідому коврі, а найбільше я запала на це біле, дерев’яне вікно в американському стилі. Кімната мені справді сподобалася.

Того ж дня, коли ми пофарбували стіни та привезли крайні речі, мені написала Тоня, з нею ми майже шкільні подруги подруги. Вона запитувала про ту кімнату, що я пропонувала. Виявляється її батьки шукали їй квартиру, але однокімнатних під оренду в районі зовсім мало. Це не дивно, адже зазвичай їх знімають немісцеві студенти, звісно ті що мають немало зайвих грошей. Тож я знайшла собі сусідку.

Невдовзі мало початися навчання. Мої батьки напучували мене, щоб я була відповідальною та обережною. І щоб незабувала про дозвілля. Не можна сказати, що я рідко відпочивала, навпаки, відпочивала я часто, але мій відпочинок в їхньому розумінні не розслабляє. Вони чекали, що я відпочиватиму з друзями в парку та в розважальних центрах за грою в пінг-понг, але це геть не про мене. Може, я і спробую щось таке, колись.

         Ми з сусідкою досі готували в хазяйській кухні, на першому поверсі, але вже приїздили робочі і скоро у нас з’явилася своя міні кухня. Мобільна електроплитка, раковина з водою, холодильник і все інше. Навіть чайний сервіз, незрозуміло навіщо, адже з тих маленьких чашечок нереально пити. Коли наступного ранку я виходила зі своєї кімнати і спішила на першу зустріч класу, то помітила, що в дверях однієї з пустих кімнат ключі, а самі двері прокриті. Схоже, я була занадто сонна, щоб покинути це так. Подумавши: «Напевно, Лінда там прибирала і забула замкнути двері», я швидко поправила цю «помилку». Замкнула кімнату на два повороти в замку та залишила ключі на комоді при вхідних дверях, де встигла покрасуватися у велике настінне дзеркало.